Російські війська почали гатити по Марганецькій міській територіальній громаді, що у Нікопольському районі Дніпропетровщини, від 16 липня цього року. Під обстрілами опинився сам Марганець, а також два селища – Мар’ївка та Максимівка і 5 сіл: Вільне, Добра Надія, Іллінка, Новокам’янка та Новокиївка. Найбільше потерпають мешканці прибережних населених пунктів. Журналістам уперше від початку повномасштабної війни росії проти України дозволили побувати в одному з них.

Сон під звуки «Градів»

На вулицях цього невеликого селища на Каховському водосховищі, яке ще називають віддаленим районом Марганця, нелюдно. До початку російських обстрілів тут проживало 280 людей. Нині лишилося менше половини. Про те розповідає 69-річна Людмила Пантілова. Жінка і досі наводить лад у своєму дворі, у який 12-го листопада прилетів російський снаряд. Усе сталося вночі.

Жителька селища Людмила Пантілова. Фото авторки.

Я о пів на 11-ту лягала – працювали «Гради», але туди, в сторону Нікополя. Якось розслабилася. І видно я провалилася. І оце як вибух стався – вогняне отаке.

Крізь сон жінка відчула, що на неї щось упало. Каже, опинилася, ніби у вакуумі. Лиш за хвилину зрозуміла, що то було.

Подвір’я Людмили Пантілової. Фото авторки.

Чи оглушило мене. Я плечима скинуть, а воно ж ні. Я потім руку з-під ковдри витягла – дерево, рама. Внутрішня рама на мені і тут же скло посипалося в спальні. Якби я лежала на спині і оця рама – воно б мені впало на лице.

Пані Людмила одразу подзвонила рятувальникам та у поліцію. Там порадили не виходити у двір та дочекатися ранку. Жінка каже – то було зробити непросто. У хаті гуляв вітер – бо ж вибило усі вікна.

Якби була на вулиці – не вціліла б

Наступного дня вдосвіта приїхали рятувальники. Як оглянули місце прильоту, то сказали, що росіяни влучили в двір до пані Людмили снарядом із важкої артилерії. І якби вона була на вулиці у той час – не вціліла би. А прилетіло якраз у господарчу будівлю. Від вибуху погнуло та зрешетило металічні бочки та возики.

Залізна бочка, посічена осколками від снаряда. Фото авторки.

Розірвало от – це осколки. Зігнуло плюс оце порвало. А це ж залізо!

Росіяни обстрілюють, ніби за розкладом

Пенсіонерка нині все приводить до ладу – винесла із двору 12-ть мішків сміття. Допомагає і сусід – позакладав вибиті вікна та підлатав покрівлю. Бо чоловік пані Людмили від початку повномасштабної війни у лікарні з тяжкою хворобою. Про обстріл навіть йому не розповідає, каже стривожена жінка, бо стане ще гірше. Пані Людмила знову стала прислухатися до обстрілів. Певнить – окупанти б’ють по ним, ніби за розкладом.

Ми навіть устигаємо протягом півтори години виспатися. Потім оце прокидаюся – одразу на мобільний дивлюся. 00:45 чи 00:48 – уже чекай. І в цей момент пішли стріляти.

Від цього прильоту постраждали і сусіди пані Людмили – у них побило вікна та посікло стіни будинку та господарчої будівлі.

Уламки російського снаряда. Фото авторки.

Російські снаряди летять так швидко – не встигаємо ховатись!

Нещодавно поруч з епіцентром обстрілу опинилася і родина 42-річної Юлії Кравець. Жінка була вдома з трьома дітьми, як стало близько прилітати.

Жителька селища Юлія Кравець. Фото авторки.

Потрапило у сусідів за будинок. Мене врятувало. Справа в тому, що тут ось сусідський будинок і ось це ось господарча будівля. Тут вирва – потрапило. І там вирва. У людей он повилітали вікна. Газова труба була. Ця труба, там і у сусідів була посічена.

Жінка переїхала до Марганецької громади з родиною 5-ть років тому з Донеччини. І оскільки селище знаходиться на воді – Каховському водосховищі, то снаряди із окупованого Енергодара долітають до них за лічені секунди. Ніхто навіть не встигне сховатися, каже Юлія.

Воно починає летіти – ми не встигнемо навіть у льох сховатись. Просто лежимо так, накрилися і лежимо. Прилітає, щодня чути. І бахає, і бухає. Чути. Особливо об 11-й ввечері, о 4-й та о 7-й ранку постійні прильоти.

Коли дуже сильно стріляють – у мене серце дуже калатає

Середній одинадцятирічний син Юлії – Крістіан – каже, що загроза обстрілів у селищі настільки часто буває, що нема як і погуляти. Треба постійно прислухатися.

Шестикласник Крістіан Кравець. Фото авторки.

Сиджу і думаю, коли можна погуляти. Коли тихо – питаю дозволу в мами. А потім чекаю ще 5 хвилин – будуть стріляти чи ні. Якось так.

У селищі нині зосталися ще троє друзів Крістіана. Решта – виїхали з родинами. Школяр учиться он-лайн. А як стріляють – шестикласник вдома тулиться до мами.

Коли дуже сильно стріляють – у мене серце дуже калатає. Підходжу до батьків тоді і знаходжуся поруч з ними.

На вулиці, де мешкає родина Юлії – лише 6 будинків, де ще лишилися жителі. Попри всі негаразди та страхи Юлія покидати селище не хоче. Бо вже знає, як це їхати з рідної домівки. Втім, якщо буде вже не під силу терпіти російський терор – таки переїде в більш безпечне місце.

Я нікуди не збираюся їхати. Може якщо буде дуже-дуже-дуже погано – то у найближчі міста виїхати.

Ситуація у Марганецькій громаді – напружена

Секретар Марганецької міської ради Андрій Деркач ситуацію у громаді називає напруженою.  Усе тому, що напряму звідси через Каховське водосховище – окупований росіянами Енергодар, звідки щоночі ворожі війська ведуть вогонь.

Секретар Марганецької міської ради Андрій Деркач. Фото авторки.

На сьогодні вже у нас під обстріли потрапили 260 приватних будинків та більше 100 багатоповерхових. Є будинки, які зруйновані майже вщент. І ці будинки неможливо відновити.

До повномасштабної війни росії проти України у громаді проживало трохи більше 50-ти тисяч людей. Значна частина покинула місто та селища. Разом з тим, у громаді зареєстровано і три тисячі внутрішньо-переміщених осіб. Останнім часом сигнал повітряної тривоги у Марганецькій громаді триває по 12-13 годин. Тобто під загрозою російських артобстрілів місцеві жителі можуть перебувати, наприклад, з 6-ї вечора до 6-ї ранку наступного дня. Почастішали і раптові обстріли вдень. Та, незважаючи на російський терор, громада живе та працює уся інфраструктура, каже секретар Марганецької міської ради Андрій Деркач.

Але комунальні служби у нас працюють, місто живе і ми докладаємо усіх зусиль, щоб у місті можна було жити і знаходитися. В місті працює декілька комунальних підприємств, працює лікарня. Ми співпрацюємо і просимо допомоги в усіх гуманітарних фондів. І вони нам надають таку гуманітарну допомогу, яку отримують мешканці міста – дрова, продуктові набори. Місто здаватися не збирається.

Заголовне фото – авторки.

Також ми вже писали про Нескорений Нікопольський район: як виживають люди четвертий місяць під постійними обстрілами росіян.