Одна з найкращих драматургинь України, запорізька письменниця, репетиторка з техніки мовлення Запорізького обласного театру юного глядача Наталія Ігнатьєва переклала для прокату в Україні оскароносний фільм «Кит». Сьогодні на її рахунку близько двадцяти перекладених художніх стрічок та мультфільмів.
“Якісний переклад кіно та мультфільмів змінює ставлення до мови”
Під час спілкування з письменницею одразу відчуваються її глибокі знання, гарна вимова та любов до рідної мови. У неї за плечима багатий досвід роботи зі словом.
«Мова фільмів та мультфільмів має бути якісною, щоб зацікавити глядачів, щоб вони отримували від неї насолоду, бо наша мова — чудова», – впевнена запорізька драматургиня Наталія Ігнатьєва, яка близько чотирьох років займається перекладами кіносценаріїв для прокату в Україні.
Півтора року Наталія працює в Театрі юного глядача у Запоріжжі на посаді репетиторки з техніки мовлення, до цього працювала у Запорізькому музично-драматичному театрі ім. В. Г.Магара. У травні цього року драматургиня офіційно долучилася до письменницької спільноти – стала членкинею Національної спілки письменників України. Також Наталію Ігнатьєву було визнано найкращим драматургом за версією Міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». У 2020 році перше місце в номінації «П’єси» завоював її твір «Звір». Інші її роботи отримували там призові місця.
Перекладами Наталія Ігнатьєва почала займатися чотири роки тому. Одним із найвідоміших фільмів, сценарій якого вона перекладала для прокату в Україні, став «Кит». Ця кінострічка отримала нагороди на «Оскарі-2023» у номінаціях: «Найкращий актор» (Брендан Фрейзер) та «Найкращий грим».
Як драматургиня почала займатися перекладами та, що для неї означає ця діяльність, Наталія Ігнатьєва розповіла в інтерв’ю:
“Близько чотирьох років тому залишила своє резюме на сайті пошуку роботи. Вказала, що маю досвід роботи в театрі, де займалася, зокрема, редагуванням і написанням текстів. І на мене вийшла студія звукозапису Cinema Sound Production та запросила як літредакторку. У мої обов’язки входило працювати з перекладеними сценаріями: виправляти помилки, увиразнювати стиль, ритм, щоб усі фрази правильно лягали, а текст ідеально вимовлявся і слухався, – зазначає Наталія. – Суто редагуванням я займалася два роки. Коли брала в роботу текст, то звичайно ж, відкривала оригінал і могла щось виправляти по суті, знаходячи вдалішу фразу чи зворот. А згодом я почала перекладати кіносценарії повністю”.
– Чи багато у вас уже перекладених робіт і що це за фільми?
– За два роки в мене понад сорок редагованих кіносценаріїв і близько двох десятків перекладів, зокрема – кілька фестивальних кінострічок і чудових мультфільмів, а також понад тридцять епізодів відомого ситкому «Теорія великого вибуху».
Мені подобається працювати з фестивальними кінострічками. Такими, як «Щоденник гопника», «Найгірша людина у світі», «Насолода» тощо. Відгукнувся мені фільм «Найманець» – бойовик про життя військового, в якому порушено багато актуальних для нас проблем.
Дуже цікаво було перекладати «Дивовижний Моріс» – анімаційний фільм за твором Террі Пратчетта, мульт «Аргонатси». А ще – дитячі фільми «Неллі Рапп – мисливиця на монстрів» «Місія Нови» та інші для «Чілдрен кінофесту». Я дуже люблю перекладати стрічки для дітей, бо розумію, що ця аудиторія має чути максимально гарну і якісну мову.
Цього року я переклала фільми «Небезпечний», «Магічні двері», «Кит»… Щодо останнього, то коли працювала над ним, звісно не знала, що його чекає «Оскар», але прочитавши сценарій, відразу зрозуміла його рівень.
“Відчуття майже таке, ніби я сама «Оскар» одержала”
– Ви вже відчуваєте якісний фільм чи ні перед вами?
– Смаки у людей різні й оцінки, відповідно, також можуть бути різними. Проте щодо фільму «Кит» – він мене зачепив. Перекладацький інтерес у мене завжди високий. Навіть якщо фільм особисто мені не дуже імпонує, цікаво працювати з текстом, знаходити вдалий зворот, найкращу фразу, яка б ідеально вляглася в секунди. Це своєрідна гімнастика для розуму – вона ніколи не набридає. А якщо фільм захоплює сюжетно, якщо ти бачиш хорошу акторську гру, цікаві діалоги та якийсь нестандарт, то це тебе веде в роботі. От у випадку з фільмом «Кит» мені сподобалося, що в ньому є речі, які відгукуються мені особисто. Головний герой — викладач у коледжі та він навчає, що писати треба чесно, від себе, що в тому, як ти будуєш текст, важливий ритм і твоя щирість. Я також за освітою педагог і справді саме про такі речі говорю, коли когось навчаю.
Під час роботи над перекладом я зрозуміла, що сценарій фільму дуже театральний. У фільмі все відбувається в одній локації, у невеликий проміжок часу і в сюжеті фігурує мало людей. Для кіно це зазвичай не характерно. І я перевірила – дійсно, Семюел Д. Гантер створив кіносценарій за власною однойменною п’єсою. Ще мені сподобалось, як зіграв головного героя актор Брендан Фрейзер. Я знала його за роботами у фільмах типу «Мумії», а в цій картині він показав, що набагато глибший.
– Вам особисто було приємно долучитися до «Оскара»?
– Відчуття майже таке, ніби я сама «Оскар» одержала. Жартую. Але мені справді дуже приємно долучитися до роботи над фільмом, рівень якого визнано такою відомою і популярною нагородою. Хай навіть це лише переклад. Я завжди ретельно працюю з будь-яким кіносценарієм, незалежно від жанру і того, якою є моя особиста оцінка його якості, завжди максимально в нього вкладаюся. І в мене серед іншого є така настанова — це трішки просвітництво. Вважаю, що завдяки моїм перекладам більше людей почує якісну українську мову, а коли ти читаєш чи чуєш якісний український текст, ти починаєш по-іншому ставитися до мови. Я це на практиці побачила. Якщо людина не занурена в мову і чує (читає) неякісний переклад, то вона каже, що це мова наша якась не така. А мене це б’є в саме серденько, бо мова насправді у нас прекрасна. І коли після виходу фільму з моїм перекладом я розумію, що зробила свою роботу добре, і його дивитимуться декілька разів тисячі людей, то це звичайно приємно. А якщо фільм ще й оскароносний, то до нього відразу підвищений інтерес, тож це вдвічі приємніше.
“Секрет якісного перекладу — в ідеальному знанні рідної мови”
– Це доволі складна робота – перекладати сценарій до фільму так, щоб точно передати головну думку фільму та емоції. Як вам це вдається? Яку освіту треба мати?
– Знаєте, я нещодавно під час воркшопу для перекладачів ділилася досвідом перекладання фільмів і мультиків. І це несподівано, але секретний секрет у тому, що головне — це ідеальне знання тієї мови, якою ти будеш перекладати. Тобто української. От, наприклад, люди знають ідеально англійську, французьку, німецьку, але в українській вони не такі вправні, десь трапляються росіянізми чи звороти, які погано вимовляються, десь вони губляться у стилях, доречному вживанні слів. Часто буває перекладач знає всі нюанси іноземної мови, а в українській починаються проблеми. Але ж ми перекладаємо для українського глядача, він має чути гарну українську мову. Коли я почала працювати в Cinema Sound Production як літературна редакторка, то займалася саме тим, що після перекладів доводила тексти до ідеалу: грамотність, звучання, ритм, влучні жаргонізми, пісні, звороти в стилі ХІХ століття тощо.
Ще одна особливість кіноперекладу – завжди потрібні два джерела: скрипт і відео. Тому що без написаного тексту ти можеш не розчути всіх слів – шепоту або коли говорить багато людей водночас, а без відео не відчуєш атмосферу, тональність діалогу. Деякі репліки народжуються саме завдяки сприйняттю на слух та перегляду відео, з якого ти розумієш, що саме і з ким відбувається.
Я маю диплом магістра, закінчувала українську філологію, а також у мене вища театрознавча освіта. Англійську я опановувала самостійно. Я вивчала її в школі й університеті, але вдосконалювала вже в дорослому віці. І зокрема – працюючи як редактора та перекладачка.
– Також із текстами ви працюєте і в Театрі юного глядача?
– Так, я репетиторка з техніки мовлення, якраз один із моїх напрямів – мовлення. Я працюю над текстами п’єс з точки зору правильності, звучання зі сцени, і потім ми вже працюємо з акторами — це вимова, наголоси, яскраві звороти й фрази. Іноді щось написано, наприклад, нормальною літературною мовою, але воно зовсім не читабельне, не лягає на язик – ми це перероблюємо. І паралельно я продовжую співпрацювати зі студією Cinema Sound Production, бо мені це подобається.
“Занурення у роботу тримає у тонусі”
– Ви й самі вже давно пишете, я знаю, що нещодавно відбулося перформативне читання вашої п’єси. Розкажіть про це.
– Так, 2 червня відбулося перформативне читання моєї моноп’єси «Ісіда в Таврії» в Театрі юного глядача. Акторка, яка втілила образи цієї п’єси – Олеся Плохоткіна. Це була така самостійна робота і чудова співпраця акторки та авторки. Головний режисер театру Геннадій Фортус допоміг нам розставити акценти для перформативного читання, але основна режисерська робота ще попереду. Ми продовжуємо працювати й далі, я сподіваюся, уже створимо повноцінну виставу в режисурі Геннадія Вадимовича, з художнім рішенням, світлом тощо.
«Ісіда в Таврії» – не перша моя робота. Почала я писати, коли працювала в театрі імені Магара. Сценарії, казки, п’єси. Там у мене були прем’єри моїх перших п’єс. Але читання «Ісіди в Таврії» було для мене особливо важливим, бо відбулося саме в Театрі юного глядача. Я не так давно працюю в ньому, але мені дуже подобається атмосфера, колектив. І було зворушливо, навіть тремтливо, презентувати на цій сцені свою п’єсу.
А навесні в мене відбулося перформативне читання іншої дуже важливої для мене п’єси – «Звір». Це було в Києві, в проєкті «War. Ukraine. Texts.IV» театру ProEnglish Theatre. Я, на жаль, не змогла поїхати, але подивилася відео і мені страшенно сподобалося, як попрацювали з моїм текстом. Були внесені певні зміни, але вдалі. Це дуже круто. І режисерські рішення потужні, і актори – дуже щирі, майстерні, такі справжні, наче не грають, а розповідають свою історію. «Звір», до речі, це п’єса, яка здобула «Коронацію слова», і я давно чекала, щоб вона почала жити на сцені. (У 2020 році «Звір» Наталії Ігнатьєвої завоював Першу премію в номінації «П’єси» у Міжнародному літературному конкурсі романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». – Авт.)
І ось п’єса виходить на сцену не тільки у форматі читання, але і як повноцінна вистава. 29 червня відбудеться прем’єра «Звіра» на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, режисер – Данііл Примачов.
А нещодавно, 19 червня, у Франківському драмтеатрі було читання моєї п’єси-жарту «Зіграємо?». Я ще не бачила відео, але відгуки читала – хороші.
– Як вдається працювати творчій людині в прифронтовому Запоріжжі в умовах постійних «Тривог» та напруги?
– Перший момент — мене якраз і підштовхує писати те, що відбувається в моїй країні. Моя людська бурхлива реакція на війну, на те що відбувається в суспільстві, виливається в мої твори. Для мене бути у вирі подій — це правильно. Коли я дуже від чогось відсторонена, я залишаюся без підживлення. Другий момент — це те, що з професійним дорослішанням мені стало легше писати. У мене немає такого, що потрібно шукати спеціальне місце чи натхнення або особливий день для того, щоб почати писати. Коли є класна ідея і бачення, то пишеться швидко. Я можу писати у блокноті, часто пишу в телефоні, а потім редагую за комп’ютером. І під час постійних «Тривог» чи коли прильоти, можу писати, сидячи в коридорі чи у ванній кімнаті. Особливо це було на початку повномасштабного вторгнення. Занурення в роботу — це навіть підхльоскує, додає енергії, позитиву, тримає в тонусі.
Читайте також: “Тихі зустрічі” у Запоріжжі: 100% офлайн, 100% для жінок
Посуд запорізької художниці продали на благодійному аукціоні у Великій Британії
Фото для матеріалу надані Наталією Ігнатьєвою. Фото Брендана Фрейзера – Кевін Вінтер/Getty Images.