Авторський посуд від Анастасії Солохи можна побачити у декількох ресторанах нашої країни, а нещодавно її тарілка пішла з молотка у рамках благодійного аукціону на підтримку України у Великій Британії.
Вести бізнес у прифронтовому Запоріжжі зараз багатьом може видатися ризикованою справою, але є люди, які прагнуть розвивати рідне місто, і знаходять у собі сили й бажання творити. Художниця-керамістка Анастасія Солоха саме з таких людей. Власну майстерню у Запоріжжі Анастасія відкрила близько двох років тому. Раніше вона працювала у рідному місті Пологи. Спочатку виробництвом свого посуду вона займалася вдвох з партнером, але нещодавно прийняла на роботу декількох працівників — це мешканці Поліг, які були вимушені покинути рідні домівки та тікати з окупації. Зараз люди будують нове життя у Запоріжжі, і працевлаштування — це важлива його складова. Анастасія радіє, що може таким чином підтримати земляків і сподівається у майбутньому розширяти виробництво.
“Іноді навіть не звертаємо уваги на постійні “тривоги”
– Працювати з керамікою я почала понад 10 років тому, коли на практиці потрапила у майстерню “Добра глина”, яка розташована у Пологах, – розповідає Анастасія. –
За три місяці практики я закохалася у глину. Здебільшого займалася розписом, але встигла ознайомитися з усіма процесами виготовлення посуду. Ця робота мене надихала, я хотіла дізнаватися більше, розвиватися. Загалом пропрацювала у “Добрій глині” близько 10 років.
Поступово я почала робити свій посуд, дуже захопилася цим, і відчула потребу відкривати щось своє. Ми з моїм хлопцем, який і є моїм діловим партнером, переїхали до Запоріжжя, де відкрили майстерню. Починали з того, що робили посуд для індивідуальних замовлень, а вже потім у різні заклади харчування. Це був непростий шлях, бо якраз була епідемія коронавірусу і не всі заклади працювали. Але ми робили свою справу і потроху набирали клієнтів, зробили сторінку в соціальних мережах. Все робили вдвох — починаючи з приймання замовлення, закінчуючи рекламою і доставкою.
– Як ви продовжили працювати з початком повномасштабної війни?
– Тоді було важко зрозуміти, куди рухатися далі й що робити з виробництвом. У перші два місяці повномасштабного вторгнення ми були у Вінниці, мене там прихистила дівчина Вікторія, вона теж керамістка. У Вінниці я ходила до майстерні, щось робила, але відчувала, що це не те. Душа була не на місці. Це був важкий період, коли не знаєш точно, що взагалі робити далі та чи варто будувати якісь плани. Врятувала робота, а точніше – замовлення на виготовлення посуду для одного запорізького кафе. Ми повернулися до Запоріжжя і почали працювати. І, знаєте, тут мені стало легше, я відчула, що повернулася на своє місце. Робота відволікала від переживань і жахливих новин. Майстерня відновила роботу і потроху почали надходити й інші замовлення.
Звичайно, працювати непросто і зараз, є напруга. Наша майстерня розташована не у найбезпечнішому районі міста, там часто було гучно. На початку війни був “прильот” поруч із майстернею, і ми боялися заходити всередину, бо знали, що у сусідньому будинку навіть тинькування зі стін посипалася. Але, на щастя, обійшлося і вся продукція була ціла.
Зараз ми вже звикли та іноді навіть не звертаємо уваги на постійні “тривоги”, а просто працюємо, коли потрібно. Радію, коли є робота і намагаюся допомагати ЗСУ донатами.
“Боротьба за перемогу має бути спільною справою”
– Я знаю, що ваша тарілка пішла з молотка на благодійному аукціоні на підтримку ЗСУ і поїхала до Великої Британії?
– Так, нещодавно моя тарілка, разом з роботами інших українських керамістів, була доставлена до Великої Британії. Роботи були представлені для благодійного розіграшу кераміки у Clay College. Її продали з іншими виробами й загальна сума отриманих коштів склала близько 8 тисяч фунтів. Їх направили на підтримку гуманітарного фонду та потреб ЗСУ в Україні. Я представила для аукціону тарілку овальної форми з зображення одного колоска пшениці. Сподіваюся, що люди, які купили, задоволені та вона буде їм нагадувати про те, як Україна зараз бореться за своє життя та майбутнє.
Також я представляю для продажу свої роботи у рамках благодійного проєкту українських керамістів “Тобі Глина”. Це експериментальний проєкт зі створення посуду без цензурних обмежень у формі та змісті. Головна мета проєкту – веселити. Після початку повномасштабного вторгнення акцент був зроблений на посуді з патріотичними гаслами й актуальними малюнками, 50% з продажу посуду йде на донати для ЗСУ.
Також, за можливості, і сама перераховую гроші з продажів інших моїх виробів на підтримку військових. Це важливо. І головне не кількість грошей, а розуміння, що ти не стоїш осторонь, бо боротьба за перемогу має бути спільною справою.
Посуд Анастасії Солохи прикрашає модні заклади Запоріжжя
– Зараз ви робите посуд тільки для закладів харчування?
– Ні, це можуть бути й індивідуальні замовлення, сторінка нашої майстерні є в соцмережах, люди можуть замовляти там посуд, який їм сподобався або приходити до нас особисто. Не дивлячись на те, що йде війна, люди прагнуть оточувати себе гарними речами, і отримувати задоволення, давати собі привід порадіти тут і зараз, і це добрий знак, я вважаю.
Що стосується ресторанів, то, так, я отримую замовлення з різних закладів на виготовлення або серії посуду або окремих елементів. Наприклад, у Запоріжжі є заклад, де весь посуд нашого виробництва — це ресторан української кухні “Нарешті”. Мені приємно, що люди можуть отримати задоволення і поїсти з посуду, над яким ми старанно попрацювали. Також наш посуд є у закладах на Заході України та не тільки.
Я пишаюся, коли отримую такі замовлення. Звичайно, це дуже приємно, коли ти розумієш, що твоя робота подобається людям.
– Як зараз працюєте і хто вам допомагає?
– Спочатку я робила все сама — від заливки до розпису. Допомагав мені мій партнер. А зараз ми взяли кількох помічників – це працівники з заводу кераміки у Пологах “Добра глина”, де я працювала раніше. Люди виїхали з Поліг на початку війни й зараз живуть у Запоріжжі. Звичайно, їм дуже важко і ми намагаємося підтримати один одного. Їхній завод зараз в окупації, там живуть російські військові та що саме збереглося на виробництві достеменно невідомо. Ми дуже сподіваємося, що скоро рідне місто звільнять і всі ці жахи скінчаться. Допомагаємо один одному, як можемо.
– Які є складнощі у роботі?
– Зараз глиняний завод у Слов’янську не працює, а там виробляли глину дійсно високої якості і її можна було купити за нормальною ціною. Ми ще допрацьовуємо з тими матеріалами, які були у нас у запасах, але будемо думати, як виходити із ситуації, шукати нових постачальників.
А взагалі виготовлення посуду — це важка праця і фізично, і технічно. Бо кожна річ унікальна, повторити її неможливо. Це ручна робота й у тому її цінність.
Від початку роботи до моменту, коли отримуєш готовий виріб, проходить 7 — 10 днів. Спочатку заливаєш глину у форми, потім виріб сохне 3-4 доби, потім відправляєш його на випал, глазуруєш, розмальовуєш, знову випал. А якщо золото додаєш, то ще й 3 випал відбувається. Навіть 14 днів може пройти.
Я розписую посуд спеціальними харчовими фарбами на основі скла. Вони називаються поливи, є різних кольорів та відтінків. Я сама їх замішую: є основа, до неї додаються пігменти. І ці поливи не вигорають як друк, який, наприклад можна побачити на чашках, які продаються у магазинах. Це на віки. Можна такий посуд ставити й в мікрохвильовку, і в посудомийку, і нічого з ним не станеться.
“У планах — розширення виробництва і створення нових ліній посуду”
– Який ваш улюблений процес?
– Мені подобається розписувати посуд. Вкладаю у цей процес багато енергії. Також дуже люблю вже коли процес завершився і можна діставати готовий посуд з печі — це якась особлива магія!
Серед моїх виробів у мене є улюблений – чорний посуд з розписом “розе”. Це серія з дуже складною технікою. Можу сказати, що вкладаю всю свою душу у вироби та радію, коли вони продовжують своє життя та дарують радість.
– Чи вдається зараз щось планувати на майбутнє?
–Дійсно, зараз працювати нелегко, але це скоріше має саме емоційний контекст. Бо життя у Запоріжжі продовжується і головне мати бажання розвивати свою справу і це не залежить від місцеперебування. Але, звичайно, постійні вибухи чи прильоти напружують і мені як творчій людині доволі важко налаштуватися на хвилю позитиву. Але саме робота у цьому допомагає. Треба робити своє, не стояти на місці та тоді навіть часу на важкі думки не буде.
Ми прагнемо також розширювати клієнтуру. У майбутньому хочу взяти на роботу ще більше людей. Бо це розвиток економіки країни, а нам усім зараз необхідно підтримувати країну хто як може.
Сьогодні у мене є декілька постійних лінійок – це посуд із зображенням ніжних піонів, новорічна серія, з початку війни з’явилася патріотична лінійка посуду, а також посуд у жовто-блакитних тонах. До речі патріотична лінійка зараз досить популярна — це посуд з різними висловами, які вже стали крилатими і які всі добре знають. Також я розробила посуд у патріотичних жовто-блакитних кольорах, він викликає зацікавлення у людей. Я вирішила його розробити ще на початку війни. Сьогодні люди самі диктують потребу у таких виробах і елементах декору.
У майбутньому я прагну розробити нові серії та лінійки посуду, щоб був запас.
Вірю, що всі плани ми зможемо здійснити, а мрії втілити у життя. Сьогодні наша мрія спільна одна на всіх — це перемога України, будемо її наближати.
Фото для матеріалу надані Анастасією Солохою
Читайте також: Запорізька художниця з арттекстилю передала авторські новорічні прикраси на благодійний аукціон