З контрнаступом почастішали обстріли прифронтових селищ Запорізького регіону. Кожної доби військова адміністрація фіксує близько сотні атак ворога проти цивільного населення. Найбільше обстрілів у селищах, що в безпосередній близькості від фронту: Оріхові, Гуляйполі, Малинівці, Малій Токмачці, Степногірську. Щодня російські окупанти руйнують будинки людей, об`єкти інфраструктури, підприємства. Гинуть і зазнають поранень цивільні українці.
Прифронтовий Оріхів
За останній тиждень в Оріхові загинули вісім жителів, два десятки людей зазнали поранень. Найгучніша трагедія, що підкосила оріхівців, сталася 9 липня, коли вдень російські військові запустили по центральному пункту Незламності керовану авіабомбу.
Тут загинуло 7 людей, 15 зазнали поранень різного ступеня важкості. Два дні запорізькі рятувальники розгрібали завали найбільшого в Оріхові гуманітарного штабу. Щодня сюди приходили щонайменше сотня людей, щоб помитися, випрати одяг, отримати гуманітарну допомогу й гарячу їжу. Тут працював медпункт, столова, вітальня, дитяча кімната, пральня.
За повідомленням голови Запорізької військової адміністрації Юрія Малашка, наразі гуманітарну допомогу місцеві жителі будуть отримувати в іншому місці.
– Оріхівці, звичайно, будуть отримувати допомогу. Наразі в місті залишається близько 1200 людей. Це переважно люди похилого віку. Масової евакуації з небезпечного міста немає, бо ті жителі, що залишились, просто не хочуть їхати, а примусити ми не можемо. Втім, коли люди виявляють таке бажання, ми вивозимо й розміщуємо в Запоріжжі”, – розповів нам Юрій Малашко.
Оріхівці відчували себе в безпеці в місцевому пункті Незламності, бо гадали, що по скупченню цивільних ворог стріляти не буде. Однак цинізм і жорстокість росіян неможливо переоцінити.
Незламне Гуляйполе
Російські окупанти продовжують обстрілювати прифронтове Гуляйполе Запорізької області та інші селища територіальної громади. На Гуляйпільщині нерідко гинуть цивільні, а ті хто виживає не мають елементарних умов цивілізації: питної води, газу, електрики. Загалом гуманітарна ситуація приблизно така, як в Оріхові, плюс багато руйнацій через щоденні ворожі обстріли. Втім, на відміну від Оріхова, звідки ще три місяці тому вивезли дітей, в Гуляйполі ще є родини з дітьми.
Щоденні жахливі вибухи. Ворог обстрілює Гуляйполе цілодобово з усіх видів зброї. Попри це, тут залишається близько двох тисяч жителів, з них 10 дітей.
Місцеві кажуть: останні два дні відносно тихо. Сподіваються на те, що наші захисники потроху відсувають ворога. Але такий спокій не надовго і це очевидно – навкруги руїни.
– Та всяк живемо. Дуже складно. Потрощили нас. У різних районах по-різному. Тут в центрі дуже, але ще є вцілілі будинки. Туди далі дужче. В мене ще пів біди. Паркан, скло, вікна полетіли. Воду нам привозять питну, купуємо покровську. Рятувальники возять. А тут дощі пройшли, то попрати можна і дощовою водою. Викручуємось, як можемо”, – розказує жителька Гуляйполя Любов.
Навіть у хвилини тиші мешканці багатоповерхівок не відходять далеко від підвалів, тому що ніколи не передбачиш, звідки та в який момент «прилетить».
– Ну, ми ховаємося, звичайно. Хоча, можна ховатися, ховатися, а потом тільки вийдеш і вибухи. Все може трапитись. Звикли жити в небезпеці. Ну, живемо, як живемо. Поїдь на станцію – таке само, поїдь у Комсомольське – скільки там – 20 км. Теж таке ж саме, так що «нагріти» місце неможливо“, – ділиться місцева жителька Тетяна, що не покидала рідне місто з моменту початку повномасштабної війни.
Гуляйпільці намагаються не нехтувати сигналами повітряної тривоги. Якщо по запорізькому регіону, то зрозуміло, що селища на лінії фронту в зоні особливого ризику.
– Складно через обстріли. Переживаємо, сподіваємось тільки на наших хлопців. Дуже хочеться, щоб швидше була перемога. Хочеться, щоб люди повертались у Гуляйполе. За рідними, за всіма сумуємо”, – говорить Ніна, яка з іншими місцевими, живе у підвалі.
Так, півтора року підвал став рідним домом для багатьох гуляйпільців. Тут ночують, прибирають, готують їжу. Ба більше – печуть пиріжки.
– Я сама в цілому будинку. Чоловік у мене помер п`ять місяців назад. Я б може й хотіла спати у квартирі, але я боюся. Я в основному тут, у підвалі. Більше нікуди мені не хочеться – тільки тут та і все,” – додає жителька Гуляйполя Августина.
За останній місяць в Гуляйполі загинули сім місцевих жителів. У тому числі працівники місцевої лікарні. Російські окупанти запустили по медичному закладу керовану авіабомбу. Загинула медсестра, що йшла на роботу через двір, а також технічний працівник, який косив траву поруч.
– Бачите, у що ці покидьки нашу лікарню перетворили? – Розповідає Наталія, працівниця медичного закладу. – Так, тут загинули люди. Була тривога. Ну це секунди діла, і такий вибух гучний. Ми стояли на порозі й кричали: «Рома! Тривога! Ховайся!». Ми так розуміємо, що він хотів у підвал там вскочити. Але не встиг”, – пригадує жінка, як загинув Роман, що косив траву біля лікарні.
Пункт Незламності в Гуляйполі
Нещодавно ворог обстріляв також пункт Незламності, відкритий місяць тому, що став острівцем цивілізації для гуляйпільців. Снаряд прилетів поруч. На відміну від оріхівського пункта Незламності, гуляйпільський уцілів і ніхто з людей не постраждав.
Тут є пральні машини, душ, їжа й гарячі напої, вода зі свердловини, старлінк, телевізор. Навіть, перукар.
– Людей дуже багато ходить. Перуть речі, бо тут є своя свердловина, а у людей в будинках води немає. Багато хто купатися приходить. У нас же ж кухня, стрижки, фарбування навіть. Людей багато ходить. Як же ще людям виживати, якщо вже півтора року у нас немає ані світла, ані води. А зараз вже й магазинів немає. Так що, важко, важко. В підвалах живуть люди, – каже Наталія – жителька Гуляйполя, волонтерка у пункті Незламності.
В Гуляйполі залишаються родини з дітьми від 2 до 15 років. Це жителі приватного сектору. З батьками таких дітей військові й поліція проводить роз`яснювальну роботу щодо термінової евакуації.
Комишуваха тримається
Страждає й Комишуваська громада, куди прилітають, як ракети, так і снаряди російських окупантів майже щодня. Попри все, в Комишуваху повертаються люди, які виїжджали на початку повномасштабної війни.
Комишуваська громада розташована за 30 км від лінії фронту, тож нерідко потерпає від ворожих обстрілів. До війни тут мешкали 13 тис. життів. Зараз – 8 тис.
– Складно. Дуже складно. Тому що не знаєш, у який момент, що може трапитись. Будь то ніч, будь то день. Діти разом з нами. Старша донька виїхала, але в мене син – 11 років – він тут. Батьки старенькі переживаєш і за них. Нічого не можеш передбачити, як кажуть, коли трагедія може трапитись”, – говорить жителька Комишувахи Марія.
Ще минулої весни майже половина жителів виїхала із Комишувахи й прилеглих селищ. Зараз, попри обстріли, люди почали повертатися додому.
Фермерство під ворожим вогнем
Найчастіше російські окупанти обстрілюють Новояковлівку. Втім, і там залишаються люди. Навіть, працюють фермери.
– Ми трохи відкинули ворога від рубежів саме нашої громади. Тому люди потроху повертаються. Навіть деякі фермери, які не ризикували в Новояківлівському старостинському окрузі обробляти свої земельні ділянки, приходять і подають заявки до ДСНС щодо обстеження на вибухонебезпечні предмети. Люди потроху повертаються. Вірять у те, що все буде добре, ми переможемо й нарешті виженемо ворога з нашої країни”, – коментує ситуацію Юрій Карапетян – голова Комишуваської ОТГ.
Декілька разів місцеве фермерське господарство страждало від ворожих обстрілів. Пів року тому після вибуху російської ракети тут згоріла частина врожаю в ангарі. Понад 50 голів худоби не вдалося тоді врятувати.
– Як ми працювали до війни, так само працюємо зараз, тільки з більшим ризиком. У цьому році засіяли навіть ті небезпечні гектари, які не сіяли торік. Звичайно небезпека є. Для мене особисто, для моїх працівників. Але людям треба працювати, щоб якось жити”, – розповів нам власник фермерського господарства Комишуваської громади Іван Пендрак.
У господарстві 800 га засіяних полів. На підприємстві 8 працівників. Люди не хочуть ділитися спогадами про сумні події – бояться нових обстрілів.
– Знаходили й міни, й касетні, і ракети. Всього було. Вже з ДСНСниками я не на ви, а на ти”, – додає фермер.
Ракетними обстрілами ворог часто пошкоджує комунікації. Останній раз С300 перебила газогін на одній з вулиць, але люди живуть, ба більше – обробляють городи.
– Дуже страшно, дуже. Вчора ми пішли на город. Тільки зайшли – як гепне. І вже все, ніякого города. Бігом у підвал до сусідки. Так кожну хвилину: чогось поганого чекаєш. Але, так, садимо городину, вирощуємо. Куди діватись? Життя триває”, – ділиться місцева жителька Ірина.
А поруч з будинком Ірини двір, де ще місяць тому загинули люди. Російські терористи посеред білого дня запустили з РСЗО касетні снаряди.
Людей, що відпочивали на лавці біля свого будинку, чи проходили повз, просто посікло. Четверо загинули, троє поранених.
Наразі в Комишуваській ОТГ залишаються ще близько 800 дітей.
Останній гучний обстріл Комишувахи стався нещодавно. Ворог геть зруйнував місцеву гімназію, яку було оновлено три роки тому. Сюди влучило три ракети С300. В цій гімназії працював пункт Незламності, а до повномасштабної війни навчались 700 дітей. На щастя, обстріл гімназії стався вночі, коли в ній не було працівників.
Загалом за півтора року війни росіяни зруйнували у Запорізькій області понад 200 навчальних закладів. Збиток становить близько 800 млн грн.
240 навчальних закладів Запорізького регіону наразі знаходиться в окупації. Там терористи примушують українських дітей навчатися за російською програмою.
Заголовне фото – автора.
Читайте також: Зруйнована бібліотека Маріуполя збирає новий книжковий фонд у Дніпрі.