Майже тиждень минув з моменту трагедії в прифронтовому Запоріжжі – масованого ракетного обстрілу старої частини міста й вибуху ракети С300 в п`ятиповерховому будинку на центральному проспекті.
Черговий теракт російських окупантів
Тут вже відпрацювали рятувальники й комунальні служби, проспект на цій ділянці відкритий для проїзду автотранспорту. Втім, жителі будинку не швидко оговтаються від того жаху, що стався проти ночі 18 жовтня:
– Моя квартира ціла, але трішки поруйнована. Нам пощастило бути не в тому під`їзді. Ми чули вибухи близько й дивились в телефонах, що як. Це ж о другій ночі сталося, ми вдома були. Всі вже полягали, і чуємо: вибух один, другий. Нас зазвичай попереджають за дві хвилини до вибухів місцеві там, на окупованих територіях, що нас з С300 обстрілюють. Майже кожен тиждень. І ось за дві хвилинки десь вони, мабуть, бачать, що вилітає і пишуть, що “Запоріжжя йдіть в укриття”. А тут вони не попередили. Воно раптово прилетіло“, – поділився з нами спогадами мешканець будинку Олег.
– Один раз прилетіло, другий раз прилетіло. Ну ми попіднімались, пішли в коридор. Тому що у нас в під’їзді підвалу нема. І щоб піти в сховище, нам треба перейти через двір у п’ятий під’їзд. Там у нас сховище хороше.
Один вибух, другий, третій. Четвертий, напевно, вже був у наш дім, бо штукатурка зі стелі посипалась. Потім спустилися, бачимо, що цегла валяється, балкони посипались… По уламках пішли в підвал,” – пригадує ту жахливу ніч Олег.
Олена живе на п`ятому поверсі, її квартира геть зруйнована, і жінка вважає, що то диво, що вона залишилась жива.
– Це було диво. Бо я допізна працюю з комп`ютера у тій кімнаті, що виходить на проспект. А у цей день я була дуже засмучена, і трішки раніше лягла спати. Бо якби я сиділа там, як завжди, до першої ночі та пізніше, то мене б у живих не було. З іншого боку, пощастило й в тому, що я пішла в туалет вночі. Бо після цього жахливого вибуху в нашому будинку, я побачила, що плита перекриття лежала просто на моєму ліжку, – каже Олена.
Жахлива трагедія у родичів загиблих. Серед них і Катерина – мати 23-річного Данила.
– Як це було… Ну, секунда, вибух і все. І біля мене мій мертвий син”, – каже Катерина, яка теж отримала поранення. Але на них жінка не звертає увагу, бо загибель сина й 20-річної невістки, яку знайшли під завалами пізніше, болить набагато більше за власні фізичні ушкодження.
На місці трагедії три дні працювали соціальні служби й психологи, які допомагали постраждалим.
– Складно морально, бо, ну, по-перше, це важко для кожного мешканця міста, бо так стається, що у когось тут були знайомі, хтось поряд жив, тому це важко взагалі для всіх містян. Звісно важко бачити ті наслідки, і людей у різному стані. Є ті, хто просто плачуть, і їх треба підтримати, є ті, хто розгублені. Ну, звісно, морально важка праця”, – каже психологиня, спеціалістка з захисту дітей Юлія Тюріна.
Тієї ночі п`ятеро запоріжців загинули й п`ятеро отримали поранення.
Вбивство української історії
Будинок, у який влучила російська ракета, знаходиться в історичному центрі Запоріжжя. І хоча життя людей не зрівняно більш вагоме за старі цеглини, не можна не сказати й про архітектурну складову. А саме вбивство російськими окупантами української історії.
Будинок середини 50-х років минулого століття був спроєктований відомим архітектором Георгієм Вегманом, власне, як історичні п`ятиповерхівки цього ж періоду в центрі міста.
– Офіційно цей будинок не має статусу, тобто він не долучений до реєстру нерухомих державних пам`яток України. Але, я думаю, що це у нього було попереду. Просто так сталося, що це стара частина міста і тут мають офіційний статус будівлі, які створені до 1917 року.
Але подібні будинки знаходяться у центрі міста, у Вознесенівському районі. Ось вони там всі пам`ятники. Тобто можна сміливо сказати, що якби цей будинок стояв у центрі, то він давно би був державною пам`яткою.
Ті ж люди, що забудовували наш центр після війни, проєктували і його. Це Харківське відділення інституту “Міськбудпроєкт” під керівництвом видатного архітектора Георгія Вегмана, людини, яка спроєктувала нам увесь центр міста після Другої світової війни“, – говорить запорізький краєзнавець Роман Акбаш.
Тож, за словами краєзнавця, цей будинок має історичну цінність. Він яскравий приклад архітектури повоєнних часів – до 1955 року, коли будували з шиком та надмірностями повоєнного необароко.
Тут ми бачимо прикраси на колонах, щздоблені ліпниною також фронтони та еркери.
– Архітектори тоді переважно у південних містах робили от такі візерунки: фрукти, колоски. Як символ житниці Європи“, – підкреслює Роман Акбаш.
Це насправді втрата. Ну і треба звернути увагу, що цей будинок був побудований на місці будівель, які були зруйновані минулої війни. Тобто я бачу в цьому конкретний символ: тоді тут нацисти все руйнували, а зараз оті люди, які кажуть у себе “можемо повторити”. Ну що ж, вони “повторили” (в лапках) і демонструють свою сутність. До них одні нацисти знищували, а зараз вже сучасні нацисти знищують наші будинки.
Втім, краєзнавець впевнений, що відновити запорізькі будинки, поруйновані росіянами, можна. Адже історія знає багато прикладів, коли майже у первісному стані були відновлені цілі міста, як, наприклад у Польщі чи Німеччині. Ба більше, історичні об`єкти відновлювали й у Запоріжжі – як ту ж першу міську електростанцію у районі майдану Волі: вона була значно пошкоджена, але її відбудували практично у первісному стані, як до 1943 року.
– Сто відсотків з архітектурної точки зору цей будинок має цінність. І якщо його буде відновлено, то рано чи пізно його включать до реєстру нерухомих пам`яток України. Між вулицями Сталеварів та Миру майже такий же будинок стоїть тільки з баштою. Він вже вісім років, як державна пам`ятка, – говорить краєзнавець.
Відбудова
Події цього жовтня нагадують неспокійний жовтень минулого року, коли ворог ледь не щодня обстрілював житлові будинки Запоріжжя.
Історичний будинок на проспекті Соборному російські окупанти обстріляли 6 жовтня 2022, а разом з ним ще два будинки поруч. Тієї ночі пролунало сім вибухів, загинули двадцять людей, десятки поранених.
– Ми просто нічого не зрозуміли. Настільки було погано. Настільки… Ну, от ти вийшов і все: тут палає, тут тобі земля дрижить, тут тобі “швидкі”, тут тобі всі приїхали – все. Ну, розумієте, не зовсім усвідомлюєш, що трапилося, – пригадує Галина, що мешкає в цьому будинку.
Квартира жінки зазнала руйнацій. А сусідній під`їзд був ущент зруйнований, в ньому загинуло 15 жителів, що мирно спали тієї ночі. Серед них одна дитина.
Попри все, цей будинок відновлюють. Окрім того, що вже майже відбудовано зруйнований ворожою ракетою під`їзд, робиться утеплення всього будинку, відновлюється фасад, наново перекривається дах. Менш з тим, у дворі планують побудувати бомбосховище.
Пані Анотніна, квартира якої й досі зруйнована, пригадує ту ніч, як страшний сон. Їй пощастило 5 жовтня ввечері виїхати на дачу за місто.
– Я ще ввечері думала, чи їхати на дачу, чи залишитись удома… Прийняла ванну й хотіла вже залишатись. Але потім мене як щось підштовхнуло їхати на дачу, то ввечері, напередодні трагедії, поїхала. З дачі я відчула, що щось трапилось і почула вибухи в місті. Я почала натискати телефон і не зрозумію, що відбувається – екстрений виклик натиснула, потім передзвонила до міста. Кажуть: “Антоніно, напевно ракета потрапила до твоєї хати”. Ну от приїхала… нічого немає. Дві спальні було. Все життя працювала, все сама купувала і все поруйновано. Тепер залишилася пенсіонерка, нікого в мене немає більше…” – ділиться пані Антоніна сумними спогадами.
Отже, цей будинок 50-х років, що внесений до реєстру нерухомих пам`яток України, ззовні майже відновлено. Але внутрішні роботи ще попереду, адже, щоб заселити в нього людей, потрібно ще чимало зробити – від комунікацій до оздоблення.
Дехто каже, що слід було залишити ту діру від ворожої ракети, щоб нащадки ніколи не забували дії сусіда-агресора. Мовляв, ніхто не захоче жити на братській могилі. Втім, у військовій адміністрації підкреслюють, що відбудову захотіли самі жителі будинку, що вціліли.
– По-перше, коли почалась реконструкція цього будинку, то мешканці саме тих квартир захотіли, щоб було відновлення. Більш того: вони надають свої пропозиції по розташуванню: що вони хочуть, щоб відновлювалось, в якому форматі і так далі. Я думаю, що люди повернуться – це обов`язково. Настане скоро мирне життя, – каже Юрій Малашко, голова запорізької військової адміністрації.
На відбудову історичного будинку, що є пам`яткою архітектури, вже виділили 330 млн грн.
За даними військової адміністрації, за півтора року повномасштабної війни в Запоріжжі й підконтрольній частині ворожими ракетами зруйновано повністю або частково біля 500 багатоквартирних будинків та 5 тис. одноквартирних.
Заголовне фото – авторки.
Читайте також: Дім зі сміття: екоактивістка будує на Хмельниччині житло з уживаних матеріалів.