В цьому році держава не виділяє грошей на опалення прифронтовим селищам Запоріжжя. Голови територіальних громад кажуть: щоб допомогти місцевим жителям, доведеться залучати благодійні організації. Ми намагались з`ясувати, які «зимові» перспективи у Комишуваської, Степногірської та Гуляйпільської громад, що постійно потерпають від ворожих обстрілів.
Степногіськ
Степногірська територіальна громада Запорізького регіону складається з 9 селищ. Місто, Степногірськ за 10 км від фронту – ближче до окупованої Василівки, – майже повністю зруйноване. Тут немає централізованого газопостачання й водопостачання.
Зима для Степногірської громади Запорізької області буде нелегкою: державна програма з виділення дров чи пілетів у цьому році не працює. А враховуючи постійні ворожі обстріли, сподіватися на електрику взимку не варто.
– Ну, державної програми, на жаль, в цьому році немає, але ми звертаємося до шістьох благодійних фондів – звертаємося до всіх, до кого можна, може, хтось відгукнеться й надасть допомогу в деревині або в пілетах – в якомусь паливі. Поки що офіційної інформації нам ніхто не надав, – каже запступнця голови степногірської селищної адміністрації Ганна Синьковська.
Один з благодійних фондів надав електричні обігрівачі для багатоповерхівок, яких в Степногірську більше трьох десятків. Утім, спрацює це тільки за умов стабільного електропостачання.
– На випадок, якщо не буде світла, то в нас є ще пункти незламності. Вони забезпечені буржуйками, генераторами, дрова у нас там є – вони з того року ще залишились. Так що там будемо обігрівати так людей. Сподіваємося, що хтось відгукнеться, й допоможе нам з деревиною, тому що людей ще багатенько лишилося, – додає Ганна Синьковська.
З 6 тис. жителів, що мешкали у Степногірську до повномасштабної війни, наразі залишається 900. Люди призвичаїлися носити руками воду, ховатися по підвалах під час обстрілів, і максимально зберігати спокій.
Мешканка Степногірська Наталія, що залишається під обстрілами з чоловіком й ще десятьма сусідами по розбитому будинку, каже, що мешканці їх двора ховаються на ніч в облаштованому на випадок обстрілів підвалі. Це своєрідний пункт незламності.
– Минулоріч дрова нам виділяли. Цього року ні. В Степногірську газу ж і не було – багатоповерхівки опалювали електрикою. Оскільки ворог часто перебиває підстанції та лінії електорпередач, то треба готуватися до суворої зими. Дрова збираємо самотужки. Оце ж «прильоти» були… Гілки дерев збивало уламками – ми збирали їх. Де вікна повибивалися, рами дерев`яні збирали. Скло виносили, а рами ламали, різали і зробили собі «заготовочку» дров, – ділиться Наталія.
Так звані вцілілі стали однією великою родиною. Люди як можуть облаштовують рідний підвал до зими: теплі ковдри, ліжка, буржуйка… Окрім обстрілів, велика проблема – сотні мишей, які атакують «схованки» степногірців.
– Генератор є у нас, дрова заготовили, і купили бензин про всяк випадок. Загалом думаємо, що буржуйки нам вистачить. У нас є мужчина, який сказав, що зробить труби по всій кімнаті. Кімната невелика. Нам тут тепло буде, і можемо їсти приготувати. Так що, ми готові, – додає Наталія.
Втім, пані Олена, яка годує десятки безхатніх тварин в іншому дворі, поки ночує у власній квартирі. Жінка каже, що підвал не завжди рятує від ворожих обстрілів.
– Дві буржуйки у нас там є. Одна на початку приміщення, а друга отут от, де ми ховаємося. Однак, туди вже був «прильот» – прямо плиту вивалило, там де ми сидимо. От тільки розійшлися, і прилетів ворожий снаряд прям на те місце, де ми ховалися. Якщо б ми там залишилися, то всі були б трупи, так що ото так. Звісно, в Степногірську зараз дуже складно. Дуже. У нас за 40 хв. 28 прильотів було на тому тижні, – розповідає Олена.
Степногірців закликають евакуюватися на зиму, втім, у кожного свої причина залишатись. Вера Федорівна не може виїхати через хворого чоловіка, який утратив пам`ять.
– І вже старість, розумієте? Десь жити… Ночі, буває, не спиш. Тут я вдома, я стала там, або чай випила, заспокійливе. Або сходила погуляла, зарядку зробила. У чоловіка також проблеми зі здоров’ям. Житимемо, чекатимемо наших, щоб поверталися всі… – каже Віра Федорівна.
З 1300 приватних домогосподарств Степногірської ОТГ, де залишились люди, 685 – пільгова категорія. Таким родинам намагатимуться допомогти безкоштовними дровами. Втім, зараз все залежить від благодійних фондів, у яких громада просить допомоги.
Комишуваха
Прифронтова Комишуваська ОТГ Запорізької області, що розташована за 40 км від фронту, теж готується до зими. В територіальній громаді 30 селищ, більшість з яких не газифіковані.
Газифікований лише центр Комишувахи і ще два селища. Тож більшість родин узимку опалюють свої домівки дровами та вугіллям.
80-річна Катерина Бондаревич пережила ворожий обстріл минулого року. В її двір прилетіла ракета С300. Літня жінка живе сама і дуже економить дрова.
– Щоб було в хаті тепло, то дров потрібно багато. Ну я знаю, скільки потрібно? Як економлю, що там дадуть, то менше, а як топить, щоб тепло було, то ніяких грошей не вистачить. Як я оце протопила зранку собі, дрючок поклала в піч і все – оце тобі й живу, – каже пані Катерина.
Оскільки в цьому році держава не фінансує опалення прифронтових селищ, як в минулому, голови самотужки шукають допомогу.
– Була надія на те, що ми в цьому році також отримаємо субвенцію, але, на жаль, цієї субвенції не було, а можливо і на щастя. Ми на сьогоднішній день уже співпрацюємо з двома фондами, які надають грошову допомогу населенню для проходження опалювального сезону, – розказав голова ОТГ Юрій Карапетян.
У прифронтовій територіальній громаді мешкає більше тисячі переселенців. І загалом 60% соціально незахищених родин. Таким родинам намагатимуться допомогти грошима на опалення.
– Обіцяють нам виділити гроші. Не знаю… Поки не дали результату. Документи ми подали до селищної ради, тож гроші обіцяють нам на опалення – на дрова та вугілля. Хоча ми навезли вже. Он бачите? Я думаю, нам на зиму вистачить цього, – каже жителька Комишувахи Тетяна, що мешкає саме по негазифікованій вулиці.
За словами голови ОТГ, місцевий ЦНАП уже отримав 1200 заявок від місцевих жителів про допомогу на придбання дров і вугілля.
Пані Лілія, соцпрацівниця, яка доглядає 80-річну Катерину Бондаревич, каже, що заявки на допомогу подають усі соціально незахищені мешканці Комишувахи, але гроші ще не отримали.
– Їм пояснюють. Приїжджають і пояснюють, що кошти виділятимуть саме на опалення: дрова, вугілля, за газ заплатити, у кого є газ, або в кого борги – погасити борги.
Втім, в очікуванні допомоги, люди похилого віку поки що дуже економлять невеличкі запаси дров.
– Звичайно холодно. Я вже два дні не топлю – економлю. Думаю, на дворі тепло, хай так: укрилась і одягнена сплю. Та може ж допоможуть. Я сподіваюсь, що допоможуть, – каже Катерина Бондаревич.
Між іншим, на випадок ворожих обстрілів енергетичної інфраструктури в Комишувасі облаштували чотири пункти незламності.
Гуляйполе
Незламна Гуляйпільщина теж співпрацює з благодійними організаціями – це єдиний шлях вижити цієї зими. В місті, де вже майже два роки немає газу, електрики, централізованого водопостачання і жодного вцілілого будинку залишаються біля 2 тис. мешканців.
Як острів надії, тут працює пункт незламності й тримаються місцеві лікарні. Зараз їх готують до опалювального сезону.
– Нещодавно ми провели завантаження дровами в Новомиколаївці Запорізької області. Ми домовилися з місцевим підприємцем, який нас забезпечує дровами. Спасибі йому за те, що це вже дійсно дрова порубані першої групи. І завозимо на наші дві лікарні, і на пункт незламності, – розказав очільник Гуляйполя Сергій Ярмак.
Гуляйпільські медики щодня ризикують своїм життям, злишаючись працювати в місті, де постійні обстріли.
– У нас кожен день вибухи – не буває такого, що не було. Щодо зими, то потреби прості – генератори й дрова. Поки не вистачає, дров, тому що сюди дуже важко завезти. Бойові дії – самі розумієте, коментує ситуацію Юлія – медсестра Гуляйпільського центру первинної медико-санітарної допомоги.
“Чим більше дров, тим краще”, – кажуть у лікарні, бо зима непередбачувана. А в Гуляйполі, що за 15 км від фронту, ще й украй небезпечна. Тому запасатися дровами слід зазадалегідь.
Директор гуляйпільської лікарні каже, що подекуди на території громади є електрика, але це в селищах, які далі від фронту. Втім там теж опалюватимуть дровами й пілетами.
– В нас багато структурних підрозділів в громаді, але деякі, на жаль, зруйновані і там немає медичних працівників. А зараз в місті Гуляйполе у нас працює центральна амбулаторія. У нас є для опалення буржуйка. Ми ще замовили за кошти громади дрова і пілети, які найближчим часом будуть завезені, – пояснює директор Гуляйпільського центру первинної медико-санітарної допомоги Максим Войтюк.
Без елементарних умов цивілізації, під постійними ворожими обстрілами, тут живуть родини, які теж запасаються дровами на зиму.
– Потрошку. Назбирали гілочок. А що дома? Дома прийшов, поправся і пішов. Як гепають – бігом сюда в підвал тікаємо. Минулого року дров трішки привезли – протоплювали. Воду з колодязя наберемо. Або пожарка привозе, – ділиться побутовими питаннями місцевий житель Григорій.
Гуляйпільцям, які звернулись по допомогу, надали буржуйки. За сприяння волонтерів і благодійних фондів, місцевим жителям роздадуть також опалювальні брикети, що частково покриє необхідність у пальному цієї зими.
Заголовне фото – авторки.
Читайте також: Не генератором єдиним: енергоефективні поради від сумських науковців.