“Місто живе своїм життям і не шанує тих, завдяки кому це, власне, можливо”. Так про Дні жалоби в Кропивницькому кажуть представниці ініціативної групи. Вони пропонують проводити церемонії прощання із загиблими військовими у центральній частині міста. Нині ж прощання проходять на міському цвинтарі, що на околиці Кропивницького. Влада пояснює — таким чином дбають про громадську безпеку й орієнтуються на побажання рідних загиблих.  

Ми дізналися, як прощальні заходи проходять в інших обласних центрах, розпитали у посадовців міськради про нюанси організації поховань і поговорили з архієпископом Православної церкви України, який бере участь у більшості церемоній, про різнобічну чутливість цієї теми.

Історія питання

Коли росіяни розпочали війну у 2014-му, якийсь час прощальні церемонії і панахиди за полеглими військовими в Кропивницькому відбувалися на площі перед обласним театром, що у центральній частині міста. Згодом церемонії перенесли на спеціально облаштовану Алею слави Рівнянського цвинтаря і на Далекосхідне кладовище. Окремого пам’ятного місця з монументом у центрі міста досі так і не зробили.

Повномасштабне вторгнення РФ актуалізувало обговорення процедури вшанування загиблих. Влада, завдяки петиції громадських активістів, внесла корективи в організацію прощань. Розголос допоміг забезпечити такі прості й необхідні атрибути, як звукова апаратура для озвучки, розроблення сценарію церемонії з можливістю виступу рідних та знайомих військових, активне інформування через сайт міськради про поховання та біографії загиблих. Також тепер на місці прощання є вода, намети для захисту від спеки чи дощу, тут чергують медики та поліція. 

Проте основну вимогу авторів петиції – проводити громадську панахиду у центрі міста – влада так і не погодила.

Новий виток обговорень

Ініціативна група, що складається з небайдужих містян, наполягає — громадське прощання з загиблими варто організовувати в центральній частині міста. Тут наводять приклади інших міст, де похоронні кортежі провозять середмістям і люди на колінах зустрічають загиблих. А ще аргументують тим, що таким чином, по-перше, більше людей зможуть віддати шану полеглим, адже цвинтар знаходиться у віддаленому районі, по-друге, тилове місто має бачити якою ціною стримується ворог.

У сюжеті телеканалу «Інтер» учасниця ініціативної групи, кропивничанка Наталія Ковальчук, яка втратила на війні близьку людину, каже, що, на її думку, у місті немає достатніх ознак, що триває День жалоби. Алла Волошина, ще одна кропивничанка, яка нещодавно поховала зятя, каже, що місто живе своїм життям, а людей, завдяки кому це можливо, відсовують подалі – на околицю. На думку учасниць ініціативної групи, прощання в центрі міста було б гідним пожертви загиблих.

Подивитися на це питання з різних сторін пропонує архієпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк, який бере участь чи не в кожній прощальній церемонії, відспівуючи загиблих та спілкуючись із їхніми рідними.

Священнослужитель наголошує, що поховання загиблого воїна – це перш за все не громадська, а дуже чутлива й інтимна справа його рідних.

“Були спілкування у міській раді, я брав у них участь. Тоді прийняли рішення, що рідні визначатимуть місце і спосіб поховання їхніх загиблих родичів. Тому ми як церква будемо у тому місці, куди нас запросять,” — говорить священнослужитель.

Аргумент про віддаленість цвинтаря, через що не всі охочі можуть віддати шану загиблим, архієпископ ставить під сумнів.

“Невже зараз поховання не є гідним? Я схильний оголосити усім охочим прийти віддати шану, де б не відбувався похорон. Якщо хтось не може бути на всьому чині поховання, можна прийти покласти квіти і піти собі далі. Наше місто не є мегаполісом і де б не відбувалося поховання, можна сісти в машину чи громадський транспорт і приїхати віддати шану. Щодо аргументу, що на цвинтарі – далеко, вибачте, то що, нам треба по місту пронести (труну — авт.), бо комусь близько на роботу?” — зауважує Марк.

Священнослужитель наголошує, що аби містяни знали про День жалоби, варто більше про це повідомляти через ЗМІ.

“Щоб люди розуміли, що відбувається, має бути широке інформування про того, хто загинув. У разі проведення церемонії в центральній частині міста, це зачепить людей, які живуть тут, але не тих, хто на окраїнах чи спальних мікрорайонах. Тоді що, всіх покійних треба возити показувати по всьому місту? Я ж бачу, як відбувається похорон. Дуже часто це старенькі батьки. А тіло у такому непростому стані, що таке прощання може перетворитися у знущання, а не вшанування. І знову ж таки, тіло загиблого воїна — це не загальнодоступне досягнення чи спільна власність. Це дуже сакральні й інтимні моменти, горе й біда рідних,” — пояснює Марк.

Зі слів архієпископа, під час обговорень у міськраді дійшли згоди, що про формат і місце прощань радитимуться саме з родичами загиблих.  

“З одного боку добре, що громадськість реагує і подає пропозиції. Але тут треба зважати на багато аспектів. Звичайно, були поліпшення. Наприклад, мікрофони – тепер мені не треба кричати. Коли є над головою намет, це добре, адже на голову не капає. Але знову таки, коли був великий вітер, ті намети зносило, треба було їх тримати. Коли ж приходило багато людей і на всіх наметів не вистачило, ми трохи почували себе дискомфортно. Адже ми ніби під наметом, а люди під дощем. Тобто, є нюанси” — ділиться своїм щоденним досвідом архієпископ Марк.

Деякі родичі загиблих військових кажуть, що родині найчастіше взагалі не до того, щоб думати про місце і формат. 

“Усе взяли на себе воєнні і вона [мати] за це вже вдячна. Бо ховати свою дитину, ви розумієте, в якому людина стані. Я не впевнена, що вони хотіли проводити в центрі міста і взагалі розголосу. Вмерла дитина. Що, люди не знають, що війна іде і регулярно ховають?” – ділиться родичка містянки, яка днями ховала сина. 

Оксана Червоная, волонтерка ініціативи «Армія SOS», яка з 2014 року допомагає військовим, розповідає про своє бачення пошуку балансу у такій делікатній темі:

“Зараз у нашому місті прощання відбуваються майже через день. Знаючи наше суспільство, в мене є побоювання. Уявіть собі: привозять цих людей на площу, ставлять труну і так далі. А перехожі собі далі йдуть. Це так, як у нас було все життя, коли ми стоїмо на площі зі своїми акціями на підтримку полонених, наприклад. Підозрюю, що так само буде й тут. Ми це проходили, коли у 2014 році поховання були на площі перед театром. З того часу ми ж одне одного в обличчя знаємо, хто ходить на ці поховання”.

Волонтерка звертає увагу і на технічні проблеми з організацією прощання на міській центральній площі.

“Я не підтримую, аби по всьому місту возили труни й виставляли у місті. Ну добре, зараз, наприклад, прохолодно. Але ж якщо це процедура, то вона однакова має бути завжди. Влітку на площі спека, заховатися немає де. Машинами припаркуватися теж ніде,” — каже Червоная.

На думку волонтерки, аби містяни знали, що у Кропивницькому День жалоби, варто активніше це комунікувати й додавати відповідні атрибути. Також необхідно вдосконалювати церемонію прощання на кладовищі.

“Наприклад, зараз під мерією діє передноворічний ярмарок. Водночас, на флагштокові приспущені прапори і поряд грає музика, працює цей ярмарок. Такі моменти, на мій погляд, образливі. Біля мерії у день поховання можна, наприклад, виставляти великі портрети цих загиблих із вказуванням дати загибелі та місця поховання. А далі портрет можна долучити до пам’ятної алеї, а не до тієї, м’яко кажучи, скромної інсталяції з портретами формату мало не 3 на 4, що зараз на площі. Ми де не були в Україні, навіть маленьких селах, усюди це зроблено гідно: великі портрети з описами про людину”, — каже  Оксана, – “Хочете віддавати шану – ходіть на поховання. Не треба родичам робити іспити щодо того, чи хтось прийде на прощання, чи ні. А коли нікого не буде, писати: от виставили на площу, всі йшли повз, ніхто не підійшов. Рідним буде неприємно. Нехай це буде на кладовищі, але більше медійної шани”.

Що каже влада

У міськраді Кропивницького повідомили, що зараз поховання загиблих військовослужбовців проводяться на території Далекосхідного кладовища, де є великий майданчик для прощальної церемонії. Сама церемонія організована відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України щодо військового поховального ритуалу.

Крім церковної, запроваджена також і громадська панахида. Під час неї ведуча інформує про загиблих, оголошує хвилину мовчання, є можливість публічного виступу для рідних і близьких.

В повідомленні пресслужби йдеться про те, що представники військкомату та правоохоронці не рекомендують організацію громадського прощання у центрі.

Начальник пресслужби міськради Сергій Якунін розповів нам про порядок організації прощальної церемонії. Зазвичай, каже, про загиблого стає відомо від Терцентру комплектування чи частини за день до поховання. Тому тут одразу ж роблять анонс церемонії. Працівники управління культури, які комунікують із рідними загиблих, дізнаються додаткові біографічні дані, формують сценарій церемонії, дізнаються побажання рідних щодо місця й формату прощання.

“Коли люди просять провести прощання у місцевих храмах, ми змінюємо процедуру. Таке було. На моїй пам’яті жодна родина не сказала, що ми хочемо, аби провезли процесію центром міста. Вони знають про формат процедури і в разі зауважень подають свої пропозиції: або запросити іншого священника, або в іншій церкві, або від дому. Про це люди говорять. Але жодного разу ніхто не казав, що хочуть провезти центром міста,” — зазначив посадовець.

Як в інших містах?

У Кропивницькому міськрада оголошує про дату і місце прощання з військовим, а після церемонії більше розповідає про життя героя, подає фото загиблого та світлини з прощання.

А як це все відбувається в інших обласних центрах? 

У сусідніх Черкасах міськрада інформує постфактум про прощання з військовими. Публічних анонсів про панахиди на сторінках мерії не виставляють. Місцеві депутати пропонували це робити, але Терцентр комплектування надав до Черкаської мерії лист з рекомендацією не висвітлювати оголошення про поховання з метою безпеки.

Прощання тут відбуваються в Будинку трауру, який знаходиться у центрі міста. А в теплу пору церемонія проходила на площі, що поряд з храмом.

Вінницька міськрада інформує на сторінці у Facebook про прощання з захисниками у день похорону, але без деталей про час і місце. Натомість на сайті мерії повідомляють детальніше про загиблого та вказують, де саме проходитиме прощання.   

Церемонія прощання відбувається у різних форматах: живим коридором до будинку загиблого, а далі до міського цвинтаря; у залі Ритуальної служби та кладовищі; на Алеї слави міських кладовищ з живим коридором через шосе до них у деяких випадках; богослужіння в храмі, прощання на цвинтарі. Також є приклад прощання з 18-річним військовим-азовцем на площі, що у центрі міста, з живим коридором.

На сайтах і сторінках у соцмережах Дніпровської міськради та Дніпропетровської ОДА за останні місяці анонсів та повідомлень про прощання з військовими нам знайти не вдалося. Відповідно до одного з липневих повідомлень у ЗМІ про прощання з військовим, церемонія проходила біля будинку рідних та на цвинтарі. Зі слів місцевих журналістів, прощання організовують зазвичай біля дому рідних загиблого чи на цвинтарях.

На сайті Полтавської міськради подають інформацію про поховання військових, а також публікують біографічні відомості. Системності в анонсах поховань немає, останнє оголошення про церемонію на сайті – за жовтень цього року. Повідомлень про похорони на сторінках у соцмережах мерії знайти не вдалося. Прощання з військовими проходить у місцевому храмі, що у центрі міста.

У Львові чин прощання розпочинається у храмі Різдва Пресвятої Богородиці та Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, що у центральній частині міста. Далі громадське прощання проходить на площі Ринок, а поховання – на міських цвинтарях. Мерія інформує про дату і місце, подає відомості про загиблих.

У Рівному церемонія прощання проходить на міській центральній площі. Є приклади, коли міські депутати зупиняли проведення сесії задля участі в прощальних заходах. Мерія повідомляє про майбутні церемонії.

Що з безпекою

Як бачимо, у різних обласних центрах є свої особливості. Деякі воліють взагалі не анонсувати похорони й повідомляти про них постфактум, інші — розповідають лише про те, що прощання відбулося, або ж подають також оголошення про прощання. У Черкасах, як вже згадувалося, ТЦК навіть офіційно попросив не публікувати подібні анонси.

Вже є трагічні приклади, коли росіяни прицільно обстрілювали саме ті місця, де проходили громадські прощальні заходи. Щоправда, йдеться переважно про прифронтову місцевість. Зокрема, у липні цього року від обстрілу постраждало місто Первомайський Харківської області. Там прощалися з загиблим військовим. У жовтні, під час перепоховання загиблого військового, через ракетний удар загинули жителі села Гроза на Харківщині. У Чорнобаївці після анонсу про поховання військового був обстріл. І хоч оголошення одразу зняли, а церемонію перенесли, правоохоронці розпочали розслідування стосовно службовців ВЦА.

Архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк, коментуючи питання безпеки, каже, що у випадку повітряної тривоги якомога швидше завершує церемонію.

“Звичайно, ще є питання безпеки. Є окремі військові, які забороняють анонсувати поховання, і просять давати інформацію лише постфактум. Бо хто відповідатиме за те, коли ракета прилетить на велике зібрання людей? А це може статися раптово, адже швидкісні ракети долітають в лічені хвилини після сирени, або й навіть перед нею. Тоді що писатимуть? Яка біда і чому міська рада не передбачила? Йде війна і це не захід України, куди все одно довше долітає. Коли ми проводимо похорон і звучить сирена, намагаємося швидше завершити чин прощання. Не забуваймо, що люди, які можуть наводити ракети, можуть бути в будь-якому місті” — каже священнослужитель.

У міськраді Кропивницького повідомили, що проводити прощання у центрі міста не рекомендують ні ТЦК, ні правоохоронці. Ми також звернулися до пресслужби бригади ТрО з питанням про їхнє бачення безпекової складової, чекаємо на відповідь.

Підсумки

Зараз у Кропивницькому завдяки громадським активістам удосконалили процедуру прощання на цвинтарі. Є пропозиції щодо  поліпшення інформування про проведення Дня жалоби в місті та про загиблих військових.

Водночас досвід інших міст показує, що існує ціла низка варіантів та місць вшанування військових, які, в тому числі, залежать від міської інфраструктури, розміщення храмів тощо. У Кропивницькому великих храмів ПЦУ у центральній частині немає, всі вони – «московського патріархату». Разом з тим, Львів та  Рівне проводять церемонії на центральних площах.  

Архієпископ ПЦУ Марк, який бере участь у більшості церемоній прощання, закликає до делікатності в питанні вибору місця вшанування.

“Громадська увага до будь-яких проблем – це добре, але треба бути дуже делікатними й обережними в таких питаннях. З боку церкви ми братимемо участь у похованнях всюди, куди нас запросять. Спосіб поховання і заходи треба спершу узгоджувати з рідними. Тіла загиблих – не державна власність, а горе і трагедія рідних. Якщо це стає горем багатьох людей, то найкращим проявом буде прийти на похорон, принести квіти як символ шани, побути, помолитися, а потім, повернувшись з похорону, жити так, щоб ті військові, пішовши на небеса, пишалися нами і їхня жертва не була даремною, — каже Марк.

Фото на головній – Кропивницька міськрада.

Читайте також: Діти “ДНР”: інтеграція і пропаганда Росії.