Має вищу освіту, працює, виховує дитину чи двох – це портрет середньостатистичної українки, яка через бойові дії виїхала і обрала для проживання одну з країн Європи. 45 відсотків жінок вже вивчили мову країни тимчасового перебування, а 40 відсотків не отримує ніяких соціальних виплат. Щонайменше третина жінок нині не збираються повертатися в Україну. Такими є результати дослідження, проведеного українською громадською організацією «Центр Побратим» в рамках програми “Жіноча солідарність” восени 2023 року.
ГО “Центр Побратим” була заснована в 2015 році в Мелітополі, який тоді став приймаючою громадою для ВПО з Донецької і Луганської областей та Криму. В той час у центрі одночасно отримували допомогу жінки-ВПО, жінки та члени сімей загиблих військових, тут діяли жіночі групи взаємодопомоги “Жіноча Солідарність”, які об’єднували жінок різних професій, соціального статусу і релігійних вподобань. З початком повномасштабного вторгнення активістки “Побратиму” виїхали з окупації, а “Жіноча солідарність” сконцентрувала увагу на одній з найбільших та найвразливіших груп постраждалих – жінках-ВПО, що є жертвами військового конфлікту. Нам стало цікаво дізнатися більше про роботу громадської організації, а також про актуальну ситуацію з українками, які нині вимушено живуть далеко від дому.
“Наші жінки дуже швидко адаптуються”
В рамках проєкту жінкам, що постраждали від війни, надають психологічну та юридичну підтримку, за кошти благодійників допомагають ліками та предметами гігієни.
Одним із напрямків роботи стало проведення масштабного опитування українок, які були вимушені виїхати за кордон внаслідок російської агресії.
За даними урядів країн Європи, кількість вимушених переселенців з України в їхніх державах зменшується. На початок грудня 2023 року, за даними Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, в країнах Європи перебувало 5,9 мільйонів українців. Левова частка – це жінки і діти.
“Існує стереотип щодо того, що вимушені мігрантки з України, які отримали прихисток в країнах Європи, це виключно отримувачки соціальних допомог та додаткове навантаження на бюджети приймаючих громад. Насправді, це зовсім не так. Більшість опитаних в рамках дослідження жінок вже працевлаштовані, багато хто приїхав з власними заощадженнями і витрачали їх на облаштування в країні ще до того, як почали отримувати допомогу. Наші жінки дуже швидко адаптуються і інтегруються в приймаючі громади, і в перспективі це великий плюс для приймаючих країн і мінус для держави Україна. Своїм дослідженням ми намагалися визначити ”портрет” українок, які виїхали, та дізнатися про умови, які потрібні їм для повернення”, – говорить Світлана Алексєєва, представниця програми «Жіноча солідарність».
Статистика та люди
23 відсотки жінок, які зараз живуть в країнах Європи, до повномасштабного вторгнення були фахівцями в галузі освіти, науки чи мистецтва. Близько 20 відсотків мали власний маленький чи середній бізнес. У 78 відсотків опитаних є вища освіта.
За цими сухими цифрами статистики приховані живі людські історії.
Тетяна (ім’я змінене на прохання жінки) в окупованому Мелітополі була викладачкою у вищому навчальному закладі. Після початку повномасштабного вторгнення брала активну участь у протестних мітингах.
“З окупованого міста ми виїхали у квітні 2022 року, зараз з синами проживаю в Швейцарії. Мушу зізнатися, перший час було непросто з працевлаштуванням, але не тому, що я того не хотіла. Мої дві вищі освіти та професійні навички потрібно було довести, здавши іспити, а до того мені пропонували виключно некваліфіковану, низькооплачувану роботу. Проте наразі цей етап пройдений – я працюю за спеціальністю і вже отримую схвальні відгуки від роботодавця”, – розповідає жінка.
Жінка говорить, що серед її знайомих українок, які виїхали за кордон, тільки “на пособії” не сидить вже ніхто.
Чіткої думки щодо повернення в Україну наразі в жінки немає. За її словами, старший син категоричний – каже, що після закінчення школи обов’язково їде в Україну і там отримуватиме вищу освіту. А от молодшого вона б воліла виховувати в Швейцарії – в безпеці, до тих пір, поки в Україні війна та росія обстрілює ракетами мирні міста.
Це ілюструє результати дослідження, проведеного «Жіночою солідарністю»: майже третина жінок (29,9 відсотка опитаних) ще не визначилися з тим, чи повернуться вони після закінчення бойових дій в Україну. А чверть опитаних вже точно вирішили, що залишаться за межами України і після закінчення війни.
32-річна Катерина з донькою і літньою мамою втекли від війни в Норвегію. Зараз жінки живуть в будинку, який надала приймаюча комуна. Мама отримує соціальну допомогу, а жінка з серпня цього року вже вийшла на роботу асистентом викладача в місцевій школі.
“В комуні багато мігрантів, не тільки з України, є росіяни, є біженці з країн Африки. Деякі діти та їхні батьки не знають ні англійської, ні норвезької, тож вчителям досить складно було з ними комунікувати. Частина моїх обов’язків зараз – допомагати спілкуванню педагогів і батьків”, – розповідає Катерина.
Жінка чесно зізнається, що про повернення додому не думає. 7-річна донька вже адаптувалася до життя в Норвегії, сама ж Катерина бачить перспективи щодо роботи. Найважче 65-річній мамі – мови вона не знає, працювати не може за станом здоров’я. Але навряд чи і вона повернеться в Україну, бо тоді доведеться розлучитися з донькою та онукою.
Додому “за першим танком”
Але 40 відсотків опитаних жінок зараз заявили про готовність повертатися додому. Відрізняються тільки терміни: хтось готовий зробити це в перші тижні після деокупації, а комусь потрібно буде більше часу.
Факторами, які будуть впливати на більшість опитаних (88 відсотків опитаних надали таку відповідь) стали відновлення житла та інфраструктури на звільнених територіях і закінчення бойових дій (68 відсотків).
“Готова повертатися додому “за першим танком”, як тільки місто буде звільнене та військові дадуть дозвіл на в’їзд”, – зізнається мешканка Мелітополя, яка зараз знаходиться в Німеччині. Вдома вона мала невеликий бізнес з приготування їжі. В місті тимчасового проживання не працює і живе на соціальну допомогу та заощадження.
Українки, які впевнено заявляють про повернення одразу після деокупації свідомі того, що одразу після закінчення війни Україна не зможе забезпечити їм такий самий рівень життя, як країни тимчасового перебування.
28-річна Ірина з 5-річною донькою проживають в Берліні. Ірина працює віддалено в українській компанії. Дохід дозволяє не відчувати матеріальних проблем. Жінка вільно володіє англійською та за півтора роки вже опанувала німецьку на достатньому для спілкування рівні. Дитина відвідує дитячий садочок.
“Я свідома того, що після повернення в Україну ми з донькою будемо в складніших умовах, ніж зараз. І на перспективу, поки відбуватиметься процес відбудови, наша країна переживатиме не найпростіші часи, проте це не впливає на моє рішення повертатися в Україну одразу, як дозволить безпекова ситуація. А в Берлін ми з задоволенням приїжджатимемо у відпустку”, – говорить жінка.
Чим довше триває війна, тим складніше буде повернути людей. За даними УВКБ ООН, після закінчення війни у Боснії в 1990-х роках, знадобилося майже десять років, щоб половина з двох мільйонів біженців і вимушених переселенців повернулися додому.
За даними опитування ООН, проведеного в грудні 2022 — січні 2023, 65 відсотків українців планують повернутися, але лише 12 відсотків планували зробити це протягом трьох наступних місяців. Тож, імовірно, повернення додому українців вимагатиме значних зусиль України і держав-партнерів для створення сприятливих безпекових, гуманітарних та економічних умов.
Дослідження “Жіночої солідарності” ці тези підтверджує. Як додаткове заохочення для повернення додому жінки називають: забезпечення житлом, виплата коштів на дорогу додому, конкурентну заробітну платню. Так, це додаткові витрати для держави, але за даними Bloomberg, якщо не вдасться переконати 2,8 млн жінок-біженок працездатного віку повернутися, це коштуватиме Україні 10% річного довоєнного валового внутрішнього продукту. За найгіршого сценарію йдеться про 20 мільярдів доларів на рік. Тож думати про процеси і необхідні дії потрібно вже зараз, бо “потім” може стати занадто пізно.
Отже, висновок однозначний: Україна потребує повернення жінок і починати цю величезну і надважливу для нації роботу потрібно вже зараз.
Заголовне фото від автора: Українці в центрі для ВПО в Польщі. Левова частка мігрантів – жінки і діти.
Читайте також: «Де б я не був, не забуду дім…»: як живуть переселенці на Буковині.