Вони щодня дивляться смерті в обличчя. Сильні, атлетичної будови, у військовій формі ці хлопці зайшли — і всі вражено встали. Ось вони — жива легенда: Грузинський національний легіон. З 2014 року ці воїни стоять пліч-о-пліч з українцями на найважчих фронтових позиціях, а нині відвідали Буковину, щоб поділитися бойовим досвідом.
Так випала рідкісна нагода поспілкуватися з їхнім лідером. Він — Мамука Мамулашвілі, засновник і командир Грузинського національного легіону, професійний військовий, магістр дипломатії. Але, як каже, є держави, по відношенню до яких дипломатія не працює. Тож доводиться брати до рук зброю і переходити на мову війни. Володіючи англійською, українською, французькою, він відклав дипломатію на потім і став професійним військовим, від імені якого здригається ворог.
“Ми хочемо поділитися воєнним досвідом“
– У чому полягає Ваша місія у Чернівцях?
– У нас восьмирічний бойовий досвід. Ми зі свого боку хочемо поділитися ним як з воєнними, так і з цивільними, з поліцією, з теробороною. Навчаємо військових в усіх регіонах. Починали з постраждалої Київщини. Щодо рівня підготовки команд, він різний, бо хтось представляє ЗСУ, хтось їх спецпідрозділи, а є такі, що прийшли добровольцями й ніколи не воювали. Ми готові працювати з усіма.
– Розкажіть про Ваші тренінги. Чого вони навчають? Що порадите молодим воїнам?
– Цей інструктаж ми розпочали з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Уже навчили до 3 тисяч громадян. Це корисно, бо допомагає рятувати життя. Вони досі нам дякують. Потім декого ми зустрічали на передовій. Після наших тренінгів вони мають досить високу базу.
Ми працюємо як з цивільними, так і з професійними військовими, яким потрібен інший підхід, спеціальна методика, навички користуватися сучасною зброєю. Що ж до молодих воїнів, ті, хто проходили наші курси, ставали значно впевненішими. Вони не бояться відповідальності. Українці сильно мотивовані, щоб виграти в цій війні, тому кожний з нас докладе максимум зусиль для цього.
– Мамука Мамулашвілі.
– Хто зараз воює в легіоні? Адже відколи він увійшов у ЗСУ, то значно збільшився. Це лише громадяни Грузії чи й представники інших держав?
– Суто грузинським легіон був на початку, в 2014 році. Зараз у ньому служать представники різних країн. Ось, наприклад, з нами приїхали військові США. Зараз Грузинський національний легіон — найбільший з іноземних воєнних з’єднань у складі ЗСУ. Це більше тисячі бійців. На 60% — це громадяни Грузії та на 40% — солдати інших країн, які приїхали допомагати Україні. Є навіть окремий підрозділ українців, які входять до Легіону, зокрема воюють і буковинці.
– Яка мотивація в іноземців захищати нашу землю?
– У першу чергу це усвідомлення, що українці в дев’яностих захищали Грузію від російської агресії. Також це захист спільних демократичних цінностей. Це й допомога, щоб не залишити друзів сам на сам у повномасштабній війні. Ми винні Україні і тому ми з вами.
– Чи воюють жінки у легіоні?
– Так, звичайно. Це кадрові воєнні, вони прекрасно справляються із завданнями. Одна з важливіших їхніх цілей — порятунок цивільних після обстрілів. Це багато медиків.
“Для мене війна стала частиною життя”
– Мамука, Ви з юних літ воюєте, син кадрового військового. Як здобувався Ваш бойовий досвід? Як вперше познайомилися з українськими бійцями?
– Я практично з ранніх літ на війні. Почав воювати з 14 років, разом з батьком захищав цілісність Грузії, потрапив у полон. У 2014 році створив іноземний легіон та воював на Донбасі. Ця війна ідеологічна для нас і загалом для Грузії. Я не шкодую за цими молодими роками. Не в багатьох людей в житті є шанс когось урятувати. Якщо він з’являється, треба дякувати. Для мене війна стала частиною життя.
– А Ваша родина? Вона в безпеці?
– Моя сестра — одна із лідерів грузинської опозиції. Але виходячи з ситуації, яка зараз в Грузії, однозначної безпеки нема. Проте вони бояться нас.
– Як офіційна влада Грузії оцінює Вашу військову місію?
– Дуже негативно. На жаль, зараз ця влада не користується навіть 1% довіри свого населення. Вона всіляко створює нам проблеми. У Грузії щодня проходять мітинги в підтримку України. Влада їх не розганяє, боїться проявити агресію проти власного народу.
– Що Грузія отримає від перемоги в цій війні?
– Не лише Грузія, а й весь цивілізований світ. Зараз з огляду на уряд в Грузії ми не очікуємо радикальних змін. Але я впевнений, що Грузія підніметься на свою боротьбу.
“Україна скоро зможе показати зовсім іншу якість ведення війни”
– Як довго Україна буде боротися за свою незалежність? Оцініть відповідно до ситуації, яку Ви зараз бачите на фронті, наскільки може затягнутися війна?
– Я знаю, що Україна дуже вмотивована відстояти свою незалежність, і в найближчому майбутньому це станеться. Жаль лиш, що ця боротьба оплачується за рахунок українських втрат, багатьох загиблих. Але це ціна свободи. Коли можлива перемога? Після того, як російська армія покине територію України. Я хочу відзначити дух мирного населення, котре дуже підтримує нас, воєнних. Ми часто допомагаємо цивільним. Доводиться ділити з ними хліб, допомагати долати стрес — для звичайної людини війна як травма дається непросто.
– А як самі легіонери знімають стрес? Є ротації, психологи, капелани?..
– Все це є, але з огляду на нашу специфіку ми навчилися самолікуванню. Ми професійні воєнні, самі можемо бути психологами. Ми звиклі і підготовлені. Я б не сказав, що отримуємо стрес на війні.
– Ви як людина з освітою дипломата можете сказати, чому дипломатія не працює?
– Дипломатія працює, але вона не працює з росією. Вона ніколи не працювала з росією і альтернативні шляхи війни з нею неможливі. Тому ми сьогодні тримаємо зброю. Мені цікаво було вивчати альтернативні методи війни, я їх знаю, але застосувати не можу. Росія — країна, яка не здатна до домовленостей.
– Як Ви оцінюєте ситуацію з анонсованим наступом на півдні України?
– Ми налаштовані на звільнення в результаті. Зараз Україні передається наступальна зброя, і ми переконані, що Україна скоро зможе показати зовсім іншу якість ведення війни. Це справа технічна. Нам потрібні реактивні системи вогню великої дальності. Думаю, що й на 300 км ураження дадуть, адже відтягування тягне за собою величезні жертви. Людям краще евакуюватися, бо яка б не була стратегія ведення бою, жертв важко уникнути. Росіяни не зважають на мирних людей, ми ж змушені продумувати іншу методику — іноді це ускладнює звільнення територій.
– Крим зможемо повернути? Це буде шлях війни чи дипломатії?
– Безумовно! Крим — це частина України. Хочуть цього росіяни чи ні — він вернеться у склад України. І зроблено це буде воєнним шляхом. Ніякі домовленості з росією ніколи не виконувалися і зараз не спрацюють.
– Як Ви думаєте, якщо зможуть загнати путіна в глухий кут, він використає ядерну зброю чи ні?
– Сподіваюся, ні. Він розуміє наслідки і боїться, як будь-який звір. Страх може його зупинити. Але навіть смерть Путіна не здатна змінити росію. Будь-яка російська дитина здатна вбити представника іншої національності — така нині ця держава. Путін — один з представників свого народу, такий же аморальний. Це народ, який допускає вторгнення в чужу країну. Це народ, який підтримує вбивства. Такий його менталітет…
– Що нам чекати від білорусі? Як професійний військовий Ви бачите краще, ніж ми…
– Нічого доброго, тому що це країна, яка не змогла здобути і відстояти свою незалежність. Білорусь сьогодні знаходиться в окупації. У мене велика недовіра до неї і доволі важко щось передбачити. Якщо вони почнуть війну, отримають те, що росіяни. Їхня армія небоєздатна, як і російська. Єдине, на чому вони тримаються — у них великий запас зброї, який створювався роками. Якби білорусь відчувала себе нацією, у них проходили б повномасштабні мітинги проти війни з Україною. Але на тлі війни білоруський народ не особливо підтримав українців.
– Що б Ви побажали нашій владі — у центрі і на місцях?
– Я б сказав, що важлива мотивація. Від самого початку населення дивилося, як поведеться президент, чи залишить Київ. Його поведінка змотивувала величезну кількість людей. Мене теж це змотивувало, що уряд України залишився в країні. Є чиновники, які зразу ж втекли. Є такі, які залишилися і змогли організувати спротив. Так що від місцевої влади залежить, що відбувається в тому чи іншому регіоні.
– Мамука, що б Ви хотіли сказати українцям?
– Ми обов’язково переможемо і не треба в цьому сумніватися. Ви дуже сильна нація.
– Що буде далі, після війни? Ви повернетеся до мирного життя? Яким буде Ваше перше бажання після перемоги?
– Зараз сказати важко. Треба перемогти зло, а потім захищати мир, щоб можна було відбудовувати країну. Політика? Поки не концентруюся на цьому, хоч розумію: в якийсь момент політика вирішує все. Можливо… Але наразі залишаюся військовим.
– Дякую з розмову! Перемоги Україні та Грузії!
Читайте також: «Якщо не хочеш годувати свою армію – будеш годувати чужу». Історія львів’янина, який вступив до лав сумської тероборони
Заголовне фото – автора.