24 лютого значна частина українців стала волонтерами. Хтось пішов до відомих благодійних чи волонтерських організацій, а хтось заснував свої. Хтось робив це за покликом серця, а хтось для того, щоб знищити в собі відчуття тривоги. Хтось за декілька тижнів чи місяців перестав волонтерити, а хтось продовжує до цього часу. Ми всі різні, але ціль у нас одна – перемогти ворога та допомогти один одному. Допомога потрібна усім. Про одну з таких благодійних ініціатив, яка запрацювала на Хмельниччині декілька місяців тому, цього разу піде мова.

Як би їй не було тяжко, але вона далі малює

«Я хочу вам подякувати. (Ім’я дівчинки приховане), завжди малювала з самого маленького віку. Малювала, а потім ми з нею відправляли малюнки для тата, і він їй скидав фото з цим малюнком. Вона це з радістю чекала. Як би їй не було тяжко, але вона далі малює. Дякую», – саме такий відгук про роботу Хмельницького осередку благодійного фонду (далі – БФ) можна зустріти в одному із дописів у соцмережах.

У дописі «Рокада» розповіла про знайомство з «дівчинкою-сонечком». Так її називали психологи Хмельницького осередку. Дівчинка ще з перших занять зачарувала там усіх своїм світлом. Лише на одинці з психологом вона відкрилась і змогла довірити свій смуток і біль. Це сумна і дуже трагічна історія. Батько дівчинки – один із мужніх і незламних оборонців «Азовсталі». Однак для неї він був найтурботливішим і найніжнішим батьком у світі. Він навіть на відстані завжди підтримував захоплення донечки – малювання. Захисник завжди фотографувався з кожним її малюнком і таким чином звітував про його отримання…

Проте, після смерті батька дівчинка перестала малювати, а її мольберт взагалі залишився в Маріуполі. І лише завдяки зусиллям психологині фонду Антоніни Козак дівчинка все ж таки повірила знову в дива і почала малювати.

Саме з цієї історії варто розпочати розповідь про благодійну ініціативу на Хмельниччині з назвою – Благодійний Фонд «Рокада». Тут не працюють, а живуть благодійністю, тут допомагають від чистого серця та з трепетом у голосі. Адже саме ця історія може якнайкраще це проілюструвати.

Планування розширення після початку війни в Україні

Після 24 лютого у фонді зрозуміли, що потрібно додавати ще один напрямок діяльності – роботу з вимушеними переселенцями. Біженець – це людина, яка з іншої країни приїхала, а вимушений переселенець – це той же біженець, але в межах своєї країни.

Від початку всі роблять акцент на західних регіонах нашої країни. Це Львів, Франківськ, Тернопіль. Це Волинь. Тобто це ті регіони, в які одразу масово люди почали виїжджати. І по Хмельницькому ми також провели просто аналітичний збір. Тобто скільки людей і як саме розселяються. На скільки тут є потреба в нашому офісі і наскільки тут є необхідність надавати таку психосоціальну підтримку. І хто працює. Тобто ми провели таку аналітичну роботу, а після того прийняли рішення, що Тернопіль і Хмельницький також. Будемо тут відкриватись», – розповідає координаторка в місті Хмельницькому Тетяна Сич.

Станом на сьогодні в благодійного фонду є 10 таких осередків. У західних регіонах є десять рокадівських офісів. Хмельницьке відділення відкрилося 21 березня. Тоді у нього було лише 6 працівників та маленький офіс на 30 квадратів. Однак їм дуже швидко потрібно було занурились у роботу, тому що завдання стояло охопити всю область.

Швидко зайшли та почали працювати

Це було настільки важко, непередбачувано і, як на мене, це було непідйомно, тому що з кожного телефону всі говорили – нам треба, в нас багато дітей приїхало. Я пам’ятаю Оринин. Телефонує директорка школи і каже: «Дівчата, я не знаю. Давайте хоч щось небудь, що ви можете. Там 70 дітей і вони всі на мене дивляться, а я вже з дому винесла все. І я вже всіх сусідів, і всіх жителів цього Оринина підняла на ноги. Всі позносили всі продукти, які можна, одяг який можна. А вони всі дивляться на мене далі і приїжджають і мені привозять знову людей». Людина просто в розпачі була. Вона каже: «Я не знаю, як я маю все стягнути», – ділиться щемливими спогадами про перші дні роботи Тетяна Сич.

Тоді це був один із таких випадків. Тетяна та її команда зрозуміли, що треба дуже швидко заходити і працювати. А зазвичай із міжнародними організаціями дуже швидко не виходить. Тому вони зробили акцент на психологах. І відтоді в них в осередку психосоціальна підтримка залишилася основним напрямком.

Перший етап такої підтримки – це саме психологічний скрінінг. Тобто, що ми робили? Ми їздили в громади, знайомилися з представниками і оцінювали психологічний стан людей, які вимушено там оселилися. Якщо була гостра необхідність у психологічній допомозі, то ми або шукали в громаді людину, яка готова з тим працювати, або просто планували повторні виїзди в цю ж громаду до цієї групи людей, щоб їх стабілізувати», – пригадує Тетяна Сич про перші дні роботи хмельницького осередку.

За словами Тетяни Сич, якщо рокадівці щось виявили, то вже ведуть цю справу до кінця, так щоб це був якийсь результат. Однак координаторка також розповіла, що перші місяці роботи для неї були надзвичайно складними. Осередок працював у нон-стоп режимі, а сама координаторка практично жила на роботі.

Для мене це страшний квітень. У мене тоді на 10 кілограмів «злетіла» вага. Тому що ми цілодобово працювали. Я в офісі працювала, додому приходила – допрацьовувала. Вночі ще щось згадувала, прокидалась, дописувала, щоб не забути зранку. Просто нон-стопом так от всі працювали», – з відчуттям утоми в голосі звучать спогади Тетяни Сич про перші місяці роботи осередку.

Благодійний фонд «Рокада» та його робота до війни

БФ «Рокада» ще з 2003 року працює. Основний напрямок діяльності – біженці, шукачі притулку з інших країн, які приїжджали в Україну. Ми допомагали їм інтегруватися в українське суспільство, надавали соціальний супровід, надавали юридичну допомогу, консультації. Наш офіс був у Києві. Тобто ми працювали тільки по місту Київ і по регіону. Після 24 лютого, як і в усіх людей, напевно, все змінилося кардинально. Усі наші бенефіціари намагалися покинути межі України, тобто вони вже знали, що це таке, вони знали, що таке тривожна валіза. Вона в них завжди зібрана. І вони просто в один день всі масово пішли в Європу», – розповіла про багаторічну роботу фонду до війни координаторка Хмельницького осередку Тетяна Сич.

Від редакції: Благодійний фонд «Рокада» є виконавчим партнером Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні. Реалізовує проєкти соціальної допомоги та інтеграції біженців і шукачів притулку в Україні, а також надає психосоціальну підтримку внутрішньо переміщеним особам. Наразі діяльність фонду охоплює роботу з приймаючими громадами, соціальні консультації та супровід, юридичну допомогу у вирішенні соціальних питань, матеріальну допомогу в вигляді одягу, предметів першої необхідності, підтримку громад біженців, організацію культурно-мистецьких заходів, інтеграцію біженців та шукачів притулку в українське суспільство: мовні курси, працевлаштування, перекваліфікацію. Партнерами та грантодавцями БФ є Міжнародний фонд «Відродження», Данська Рада у справах біженців, Міжнародний Жіночий Клуб Києва, Угорська Асоціація Мігрантів MENEDEK.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Поряд з тим Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) – це організація у системі ООН, що займається захистом та підтримкою біженців, вимушено переміщених осіб та осіб без громадянства, сприяє їх місцевій інтеграції, добровільному поверненню на батьківщину чи переселенню до третьої країни. УВКБ має представництва у 137 країнах та територіях, включаючи гарячі точки світу. В Україні працює з 1994 року, а вже у 1996 році з Україною було підписано угоду.

У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції 1951 року про статус біженців і до Протоколу 1967 року. У 2011 році було прийнято Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У 2013 році Україна приєдналася до двох конвенцій ООН – про статус осіб без громадянства та про скорочення без громадянства. Також регулярно приймається та оновлюється національне законодавство.

Є конкретна програма інтеграції біженців. І Україна власне працює за цією програмою. Ми були представниками, які допомагали цій програмі втілюватися. Тобто ми співпрацювали з міграційною службою, ми мали партнерів, які вели конкретно юридичний напрямок, тобто розгляд кожної справи щоб отримати документи. Тому що це ж величезна проблема, люди жили просто з довідками. Це просто документ, який свідчить про те, що ця людина в міграційній службі залишила оригінали своїх документів і в Україні в неї немає ні прав, ні документів і вона чекає поки міграційна служба буде розглядати можливість надання певного статусу. Статус біженця – це роки треба прожити в Україні і довести, що ти маєш право, що ти заслуговуєш», – поділилась своїми спогадами про роботу фонду Тетяна Сич до 24 лютого.

За словами координаторки цим усім займався київський офіс. Також у них ще були партнери в Одесі, Харкові та Ужгороді. Партнери-організації проводили ту ж роботу, як і працівники БФ в Києві.

Обійми мене. Перша акція Хмельницького осередку

Я все тримала в голові цей Оринин із тими дітьми. І думаю, треба десь мені терміново знайти якесь джерело, де я можу взяти хоча б базову гуманітарну допомогу, щоб тим людям зараз і вже допомогти. Не чекати затвердження проєктної заявки, тому що це два тижні. Це три тижні. Ну, це стандартна процедура.

Потім поїхала в Волочиськ, там в гімназії №1 багато було вимушених переселенців, і це був такий, як транзитний центр, і постійна основа. Тобто там цілодобово одні заходили, інші виходили. І я, пам’ятаю, спілкуюся, розповідаю, що ми благодійний фонд «Рокада», що наш донор, УВКБ ООН надає допомогу в облаштуванні ліжко-місць. Ці на мене сидять, кліпають, я розумію, що то зовсім не на часі, вони вже сплять на ліжках. Ну, тобто якось там облаштували вже все. І я розумію, що їм зовсім не те треба, що я їм зараз говорю. І дівчинка підходить до мене. Мені та дівчинка ще перед очима. Ну, отакенька, маленька, рочків, може, я не знаю, шість. Вона просто без печалі підійшла, обійняла мене за ногу, каже: «Тьотя, в тебе є цукелка?», – пригадує про свої минулі переживання координаторка Хмельницького осередку.

На початку липня на фейсбук-сторінці осередку з’явився допис, що сигналізував про першу їх благодійну акцію під назвою «Обійми нації». Рокадівці тоді оголосили про збір іграшок, книжок, розмальовок, олівців, пластиліну, фарб тощо. Тобто мова йшла про збір найбільш нагального для дітей, які приїхали з областей, де відбуваються активні бойові дії.

Працівники хотіли під час візитів приносити дітям радість, а не просто приїздити з пустими руками. Речі можна було принести в офіси, надіслати Новою поштою або ж просто перерахувати кошти, за які фонд міг придбавати все необхідне. Про випадок із дівчинкою та цукеркою у фонді згадали й у самому дописі, який сигналізував про старт акції.

Я розумію, що в мене ж немає тієї цукерки, немає нічого. Стою, руки трясуться з тим записником. Там Бруковська Людмила Анатоліївна, вона директор департаменту міського. Вона викрутилася, каже: «В мене є, на тобі цукерку». І тут підходить її братик, каже: «Ти шо, яка цукерка? Зараз війна, не можна нічого просити». І мене накрило. Я вийшла, кажу: «Так, Людмило Анатоліївно, дякую, я все побачила». Я ще зараз говорю, в мене вже тут трясеться все», – з тремтінням у голосі згадує той день Тетяна Сич.

Обійми нації

Тетяна їхала тоді опісля зробленого моніторингу і довго думала. Приїхала додому і, сівши на кухні, знову почала міркувати, що ніяк без тої «цукелки» не може далі поїхати до людей. Вона більше не зможе з порожніми руками їхати і думати, що зараз знову підійде якась дівчинка, і знов скаже: «Тьотя, дай мені ту «цукелку» або «Дай ту іграшку або щось інше». А вона знову нічого не має. І саме тоді ствердно вирішила, що більше так не буде.

І я, попри той паралельний основний проєкт, там де ми збираємо потреби від громад, на ці місця компактного проживання, щоб ці спальні місця облаштовувати, придумала акцію «Обійми нації». Тобто ситуація: я сиджу, розповідаю Інні нашій, про те, що треба щось думати, бо так далі я точно не зможу. І саме до неї телефонують і кажуть: «Так зробіть якийсь збір, організуйте. Щось придумайте, хай люди допомагають». І я на оцьому всьому закручую «Обійми нації», пишу просто в себе на сторінці в Інстаграмі. Пишу до своєї знайомої з київського офісу, вона гарно на планшеті може малюнки робити графічні. І вона просто за 5 хвилин мені якусь ляльку-мотанку зробила, намалювала, каже: «Ось тобі «Обійми нації», – пригадує координаторка.

Ось так народилась акція «Обійми нації». За словами Тетяни Сич, їй так той логотип зайшов, що вона навіть була готова авторські права зареєструвати. Бо це були ті обійми, які в них насправді є. Там такі руки-крюки великі. Загалом це не ідеальний малюнок, але це те, що на той момент було потрібно. В той момент, коли всі в хаосі, коли ніхто не знає, що робити. Якраз ті обійми – це от «як можу, так обіймаю, чим можу, тим підтримую».

Масштабування акції та адресна допомога

І ми запустили акцію. Спочатку одна посилка прийшла, потім друга, знайомі почали приходити. Ми робили акцент на тому, що діти не мають іграшок і не мають солодощів. Почали приносити – хто печенюшки, хто цукерки запаковані, хто канцелярію. Пам’ятаю, перші розмальовки принесли з фломастерами. Дитині даєш того фломастера, там отакенні очі. І закрутилося. Ці «Обійми нації» пішли в нас по інших регіонах. Є філії, ну, осередки, які підтягнули собі ці «Обійми нації». І є вже у нас постійні помічники, які періодично відправляють. Пишуть: «Таня, в нас є такі-то іграшки. Вам треба?» Кажу: «Треба, присилайте», – вже з радістю в очах розповідає Тетяна.

Координаторка розповіла, що більшість допомоги надсилалась їм Новою поштою. І команда нарешті могла їхати в будь-яку громаду та везти коробку іграшок. Вони вже були впевнені, що дітям мають можливість щось дати.

На першу акцію найбільше долучились хмельничани. Це було тоді, коли команда фонду їхала в Оринин, там де понад 70 дітей проживало. Далі доєднались інші регіони, а також допомога надходила і з-за кордону.

Я прямо так і писала. Хто там зі знайомих на сторіс відповідає, каже: «Що за обійми»? Кажу: «Слухайте, їду до дітей, їх там так багато, що я просто не знаю, з чим до них їхати». І просто почали люди звозити. В тому маленькому офісі ми сиділи, і я вже розумію, що мій кабінет, у мене такий був маленький столик, і все отак було в коробках заставлено. Але для нас кожна та коробка була, як горщик із золотом, розумієте? І я розумію, що я з чимось поїду. З другого боку, я розумію, що є люди, з якими можна працювати і які небайдужі», – пригадує про перший збір на «Обійми нації» Тетяна Сич.

Це дуже підбадьорювало координаторку та її команду, адже в них уже трошки було розчарування, що всі такі – хата скраю, робіть собі, що хочете. Поряд з тим, на заклик Тетяни відгукнулись друзі, рідні та навіть давні знайомі.

Однокласник мій телефонує, каже: «Таня, в мене є знайомий, працює тут в Хмельницькому на базарі. Каже, що віддасть кілька мішків одягу дитячого, щоб ти завезла туди, в той Оринин». Я кажу: «Віталя, ну, привозь, що ж». Приїжджають вони, три коробки цукерок, три мішки… Ну, мішки, розумієте, оці от мішки. Тобто там цілі ростовки були нового одягу», – пригадує Тетяна.

Персоналізація допомоги

Пізніше у фонді вже почали збирати індивідуальні пакети. Вони вже мали певну базу. Мали цукерки, солодощі, канцелярію та іграшки. Також команда збирала інформацію про кожну багатодітну родину в громаді: якого віку діти, скільки дітей, які їх потреби.

Для кожного індивідуально складали пакет. Робили підпис, що це та сім’я з такої вулиці, там живе, номер телефону. Тобто у нас була адресна допомога тим, хто цього потребує. І ми не розголошували цього по місту, тому що в Хмельницькому, слава богу, є гуманітарний штаб обласний», – розповіла Тетяна про зміни в акції «Обійми нації».

Все для дітей і багатодітних родин

У фонді робили акцент на багатодітних родинах, які живуть у віддалених селах. Живуть там, де немає доступу до тих гуманітарних штабів, які є в районних чи обласних центрах.

Ми коли поїхали в Берездівську громаду, там родина живе в селі, де дорога повністю заросла травою. І там ми кажемо: «Де вулиця Лісова?», а місцевий житель каже: «Я не знаю, ми тут не користуємося назвами вулиць. А ви кого шукаєте?» Ми кажемо: «Переселенців». Він каже: «А, то їдьте тако прямо, до гнізда лелек, а потім спуститеся вниз, там буде перехрестя. То вам наліво не треба і направо теж не треба, їдьте прямо. А там будете далі питати». Тобто, розумієте, де ми були? Ми шукали за гніздами лелек ті будинки. І то глиняна хата, в якій стіни всі в тріщинах, віконечка малесенькі», – поділилась спогадами координаторка хмельницького осередку Тетяна Сич.

Загалом координаторці дуже болить те, що в місті дуже багато уваги приділяють усім, а по селах – ні. Вона не заперечує, що підтримувати потрібно всіх. Але, за словами Тетяни, коли копнути глибше, в якесь село, то там стільки проблем. Там люди просто сидять у хаті, в якій ніхто не жив уже 10 років. Там немає не те, що умов, а просто стіни всі в тріщинах. Тетяні здається, що це більш уразлива категорія, аніж людина з вразливої категорії, яка проживає наразі в місті, де є допомога, інформація, багато фондів і підтримка.

Паралельно з акцією у фонді робили основну роботу та мобільні виїзди. Це була певна мультизадачність: підтримати громади й індивідуально ВПО, дати їм психологічну підтримку, зібрати потреби соціального характеру. І плюс «Обійми нації», щоб трішки підтримати багатодітні родини.

Новий етап у діяльності осередку

В квітні команда фонду знайшла інше приміщення, а в липні вже переїхали в нього. В квітні-червні більше роззнайомилися по області. Почалися дзвінки:

До нас почали телефонувати: добрий день, ми чули, ви допомагаєте облаштовувати спальні місця, у нас є така локація, приїжджайте, подивіться. Тобто вже почали до нас більше самі громади, представники звертатися. І в принципі зараз ми вже відсотків 60 області опрацювали

Далі в осередка змінився підхід до роботи. Вони вже не тільки на місцях компактного проживання працюють, а загалом на громаду. Все це вдалося завдяки порушеному питанню: чим відрізняються люди, які живуть у місцях компактного проживання, від людей, які живуть у селі, в старій хаті, де теж немає умов для проживання.

Мене почули. Слава Богу. І ми тепер міняємо трошки. Ми тепер збираємо інформацію про кількість ВПО в громаді. І якщо кількість ВПО до 300 осіб, ми уточнюємо кількість домогосподарств, тобто сімей, і робимо тоді заявку на громаду, на всіх ВПО, які там проживають. Відповідно, під звітність, під копію довідки ВПО, ми все видаємо кожному особисто. Ділимо на старостати і там уже здійснюємо дистрибуцію. Наприклад, є громади, де дві тисячі, три тисячі ВПО. Ми фізично не зможемо відвезти три тисячі матраців у такі громади. Там уже в нас йде поділ на категорії», – розповіла про новий підхід роботи Тетяна Сич.

Десь в кінці червня у фонді зрозуміли, що перший етап мобільних виїздів закрили. В середньому оцінили стан вимушених переселенців, саме психологічний.

Зараз в «Рокаді» у Хмельницькому працює 5 психологів. Усі 5 психологів мають сертифікат про проходження курсу чи навчальної програми «Діти та війна. Техніки зцілення». Загалом в команді 15 осіб: 4 соціальних працівників, 5 психологів, юрист, 3 осіб адмінперсоналу та сама координаторка.

Дитячий табір неповного дня

І після збору такої команди у фонді розпочали роботу на декілька напрямків. Перший – відкрили дитячий табір неповного дня. Програма «Діти та війна» – це база цього табору.

Ми за 15 хвилин придумали ідею, концепцію, як реєструватися, хто буде проводити, де буде проводити, назву. Тобто за 15 хвилин ми таким мозковим штурмом сіли і придумали цей табір. Я думала, що на табір зареєструється, ну, 20 людей. Бо на той час ми не були такі відомі в Хмельницькому, щоб ми очікували ажіотажу, що всі до нас прийдуть. Ми в перший день закинули це все в Гугл-форму, інформацію, в себе в телеграмі. І я в міський штаб надіслала, там пані Валентина Андріїшина, вона поширила це в себе в групі для переселенців. І на другий день до мене приходить Настя, соціальна, і каже: Таня, там 120 реєстрацій на табір», – пригадує Тетяна Сич.

Загалом було дві зміни. Зміна тривала 2,5 тижні. Займалось 4 групи двічі на день по 12 учасників. Тобто участь взяло аж 96 діток різних вікових категорій від 6 до 17 років. Заняття починалися о 10-й ранку і тривали десь до трьох годин. Кожна група зустрічалась двічі на тиждень. Також у фонді організували та провели закриття табірної зміни з аніматорами. За словами організаторів, дітки були задоволені. У фонді хочуть реалізовувати цей проєкт на регулярній основі.

Ми спочатку трішки переживали, чи сподобається діткам тут. Мета все ж таки була психологічна, щоб підтримати їх. Але коли ти бачиш, як змінюються діти, що вони приходять і кажуть: «Я сьогодні спокійно спала». Або коли вони тут знаходять друзів. В мене є підлітки, які захотіли стати психологами після того, як відвідували наш табір. Взагалі, ми підтримуємо з ними зв’язок… Для мене це такий проєкт, який я пропускала через серце. Відчувала кожного. І коли бачила, як вони змінюються, я розуміла, що ми робимо все правильно. Тому мені дуже подобалось працювати саме у літньому таборі», – там про свою роботу розповіла психологиня Хмельницького осередку Антоніна Козак.

Ідеї на майбутнє та їх реалізація

Є зараз 10 ідей, що можна робити з цими всіма дітьми. Не тільки для підлітків, а й для маленьких. Тобто якщо складеться все так, як ми плануємо, то ми будемо відкривати клуб на постійній основі для підлітків. Спочатку там буде навчальна програма «Вектор успіху» – це проводить одна з психологинь. Вона також уже має досвід у проведенні цієї програми. «Вектор успіху» – там 20 занять, 20 зустрічей. Кожна зустріч спрямована на те, щоб підліток зрозумів, хто він такий, яке його місце і які цінності він має», – привідкрила закулісся ідей команди координаторка Тетяна.

8 вересня на фейсбук-сторінці фонду було розміщено оголошення про старт цього проєкту. Мова йде про цикл занять для дітей від 14 років. Їм участь у заняттях допоможе знайти друзів, пізнати себе, навчитися регулювати власні емоції та справлятися зі стресовою напругою; ефективно планувати час; формулювати цілі та досягати мети. Зареєструватись можна за посиланням.

Для дітей молодшого і шкільного віку в фонді планували арт-кімнату щоп’ятниці організувати: арт-терапію, тілесні практики, кінотерапію. Тобто проєкт має включати різні види терапії.

Думаємо зараз над назвою. Це або якийсь «Простір довіри» буде, або «Всі свої». На тому акценті хочемо зіграти, що ви приходите в цей простір, вам не треба щось комусь доводити, ви просто можете бути собою і відкривати те, що у вас є всередині», – поділилась задумами Тетяна Сич.

Простір довіри

А вже 14 вересня на сторінці фонду було анонсовано старт реалізації цього проєкту. Назва збереглась – «Простір довіри». У фонді обіцяють Також знайомитись, спілкуватись, працювати в парах та міні-групах, вчитися підтримувати один одного, коли стало страшно або сумно (тілесні практики) та емоційно розвантажуватись. Перше заняття відбулося 16 вересня. Реєстрація за посиланням. Також студія «Простір довіри» запросила внутрішньо переміщених осіб записуватись на онлайн-консультації.

Залаштунки планів: нові напрямки, які потрібно ще трішки зачекати

Також у планах є ще декілька напрямків – напрямок «Люди золотого віку» та «Жіночий простір». Щодо першого, то це швидше буде спрямовано на стабілізацію внутрішнього стану та на пошук ресурсу.

Перший етап, у принципі, для всіх закінчився. Бо вже немає тих ВПО, які кажуть: ще тиждень – і я їду додому. Бо вже в усіх приходить усвідомлення, що треба тут починати жити. Не чекати, не сидіти на валізах і думати: яким це потягом я повернуся додому. Бо немає куди повертатися. Це боляче, це сумно, але це факт, і цей факт треба приймати», – розповіла Тетяна Сич.

Для того, щоб люди прийняли цей факт, у фонді планують починати другий етап психологічної роботи.

Люди золотого віку

Люди золотого віку – це всі люди пенсійного віку. В нас є тут ще єврейський центр «Хесед-Бешт». Ми з ними також запартнерилися, і в їхньому центрі проводимо зустрічі для людей золотого віку. Так само дівчата проводять там їм і арт-терапевтичні заходи, і бесіди, і на пошук безпечного місця, і на пошук ресурсу. І вони настільки відкриваються. Одна жінка говорить: от всі завжди нас списують, 60 – і списали. А я ж то можу, і писати можу, і малювати можу, і щось там чоловіка вже піднімала, вона каже: «Яка я сильна». Тобто люди золотого віку – вони теж потребують дуже багато уваги, і вони теж дуже багато ресурсу мають, – продовжила розповідати координаторка осередку.

Жіночий простір

Також команда фонду хоче запустити «Жіночий простір». Координаторка пояснила задум тим, що що, по-перше, частина чоловіків зараз воюють, а жінці потрібно взяти роль чоловіка на себе. І якщо це жінка, яка приїхала з східного регіону, яка бачила війну і яка стала жертвою цієї війни, яка втратила все, і ще й разом з тим її чоловік зараз не біля сім’ї, то їй треба максимально акумулювати свою енергію, максимально знайти в собі той стержень і силу. Бо в жінки є діти, яких треба підтримати. Поряд з тим стан дітей безпосередньо залежить від стану мами.

Жіночий клуб «Сміливі». Я хочу назвати його «Сміливі», але, можливо, колеги якусь іншу запропонують ідею. Це поки робоча назва», – додала Тетяна Сич.

Цей проєкт задумується щоб підтримати всіх жінок, щоб дати їм більше віри в себе: що не все втрачено, що є ще багато ресурсів у них, всередині зокрема, для того, щоб оце все підняти, щоб дітей стабілізувати і допомогти їм звикнути, інтегруватися. Клуб планується наразі проводити по середах.

Також команда задумується над тим, щоб до Клубу запрошувати і місцевих жінок. По-перше, це інтеграція. По-друге, це відчуття, що ти можеш бути частиною цієї громади.

Тренінги та навчання від благодійного фонду

В соціальних мережах Хмельницького осередку БФ «Рокада» можна зустріти багато допис щодо проведення різноманітного роду тренінгів і навчань, онлайн-консультацій і спільних із партнерами заходів. До прикладу, заходи проводились із залученням представників Департаменту соціального захисту Хмельницької обласної державної адміністрації та Регіонального центру з надання БВПД у Хмельницькій області.

Проводили такий одноденний великий тренінг. Поділили тренінг на відповідні частини, щоб проговорити основні пункти роботи з ВПО. Це було офлайн на базі департаменту, потім видали всім сертифікати», – привідкрила деталі Тетяна Сич.

У навчанні взяло участь більше 20 учасників, а з регіональним центром організували просвітницькі зустрічі та консультування. Планується проведення онлайн-заходу для представників центрів вторинної правової допомоги по громадах. Також у фонді на постійні основі проводиться робота з громадами та з працівниками, які від 24 лютого працюють із внутрішньо переміщеними особами.

Ніхто не був готовий до того, що треба буде це робити. Вони не те, що «вигоріли», а вони просто «в попіл». І коли ми з ними спілкуємося, вони кажуть: «Ми вже настільки втомилися, що ми вже не знаємо, що правильно, що неправильно робити, і як з тими всіма переселенцями знаходити контакт, як будувати діалог і так далі», – розповіла про роботу із громадами координаторка Хмельницького осередку.

Благодійний ярмарок

Декілька днів тому у фонді запустили ще один досить цікавий проєкт – благодійний ярмарок, ініційований, щоб підтримати багатодітні родини, які проживають у віддалених селах Хмельниччини. Організатори обіцяють, що «на ньому ви можете придбати не просто предмет гардеробу… Ви будете тримати в руках «Сумку долі» дитини, яка бачила війну, і разом з малюнком, залишить вам лист-послання».

Щоб описати всі ініціативи Хмельницького осередку благодійного фонду «Рокада» направду мало однієї статті. Тут уже потрібно випускати цілий звіт чи готувати серію матеріалів. Ми ж зупинилися на найцікавішому та обов’язково ще якось розкажемо про роботу цієї невтомної команди з великим серцем та сяючими очима.

Про роботу Волинського осередку БФ «Рокада» можна прочитати за посиланням.