86% українців стали благодійниками, а 33% долучилися до волонтерства після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Про це свідчать дані дослідження “Благодійність у часи війни” проведене Zagoriy Foundation та дослідницькою агенцією “Соціоінформ”.
Окрім фінансової підтримки, українці допомагають їжею, медикаментами, одягом як для військових, так і для переселенців. Також, згідно з дослідженням, українці використовують різні навички для виробництва необхідних засобів екіпірування чи маскування. Однією з таких команд помічників є волонтерське об’єднання “Шалена сітка” у Дніпрі. З представницею організації Юлією Шеховцевою ми поспілкувалися про будні волонтерського центу.
“Війна у мене не розпочалася 24 лютого”
Юліє, де і коли виникла ініціатива “Шалена сітка”, і яким чином формувалася команда?
Ну всі знають, що я була волонтером і у 2015-му, тільки займалася іншим напрямком – я тоді у своєму офісі організувала волонтерський склад. Війна у мене не розпочалася 24 лютого. У мене було багато друзів-волонтерів, були певні батальйони, які ми називали “наші”.
Та й зрозуміло, що з початку повномасштабного вторгнення щось треба було робити. Але в мене був ступор. І тут дзвонить подружка, теж Юля, і каже: “встань та йди”. І ми пішли. Спочатку домовилися про приміщення, потім сходили перейняли досвід у тих, хто вже плів сітки. Поставили каркаси та почали.
Це було десь 5 березня на масиві Лівобережному-3. Зразу приходило багато місцевих та переселенців, все відбувалося дуже швидко. Якщо чесно, наша ініціатива хоч і має назву, але все як відбувалося, так і відбувається “з місця й до роботи”. Ми навіть не реєстрували об’єднання, бо не вбачаємо у цьому потреби.
Наш кістяк – абсолютно різні люди, є Люба – пенсіонерка, яка приходить щодня, Світлана та Люда – бухгалтерки, приходять у вихідні або після роботи, Іра – талановита кондитерка, Катя – студентка, Світлана – інженерка, Наталя – вихователька, Влада – хореографка. Усі дуже різні, але знаходять час для допомоги ЗСУ.
Потреби, масштаби та “підопічні”
Свої сітки ви спрямовуєте на підрозділи, з якими працювали до вторгнення? Чи додались нові? Скільки уже метрів, або одиниць “продукції” у вашому об’єднанні виготовили?
Із самого початку у нас було троє “підопічних” – 74 окремий розвідувальний батальйон, 128-ма окрема бригада територіальної оборони та одна з військових частин. А зараз вже близько 12 батальйонів та частин, куди ми передаємо наші сітки постійно.
Як правило, військові завжди надсилають фотозвіти і ми бачимо, що сітка у них. На докладніші звіти ми не розраховуємо, хлопцям там є чим зайнятися.
Я не знаю, скільки метрів ми сплели. Колись навесні ще намагалася рахувати, потім стало ніколи. Якщо чесно, для нас якість важить більше за кількість. Буває, як подивишся на сітку – так можна таких по три штуки на день робити, але ні – не будемо. Ми краще довше – але якісну.
Тканини для сіток приносять люди. Поки нам вистачало і ми не купували, витрачалися тільки на нитки (для основи) та фарби. Спочатку люди приносили зелені та відповідні за кольором тканини. Потім, коли вже всі маскувальні кольори закінчилися в шафах – ми почали фарбувати світлу постільну білизну. Фарбую здебільшого я: в баку, або в пральній машинці.
Взагалі “Шалена сітка” – це ж не тільки сітки. Передавали хлопцям й продукти, прапори. Білизни та балаклав дуже багато. А наш постійний помічник Дмитро Щекин навіть пічки для них робив. Наразі збираємо ще й банки для окопних свічок.
“Волонтерство як добровільний вибір залишилося у минулому житті”
Які ваші волонтерські перспективи? Чи є ще волонтерський драйв?
З початку вторгнення орків приходило багато людей, сітки плелися швидко. А потім стало приходити дедалі менше. Влітку ми навіть мали умовну перерву, але там до питання активності додались інші нюнси, не суттєво.
Донати це добре, але зайві руки на них не придбаєш. Наразі залишилося кілька людей, які були з самого початку. Іноді приходять новенькі, але рук катастрофічно не вистачає. А руки – це головне. Більше рук – більше сіток – більше захисту для хлопців, більше збереженої техніки – ближче перемога.
Зараз по всій країні всі, хто плетуть, просто виють – вже й приміщення є, тканини є, сітки-основи є – а людей немає.
Хоча в цій картині є винятки, яким радієш. До нас постійно приходить Тамара – переселенка із Сєвєродонецька. І навіть коли працювати вийшла, не перестала допомагати. А нещодавно почали приходити бабуся з онуком Богданом із Харкова. А дівчина Люда, бухгалтерка, подарувала Богданчику ноутбук для навчання. Бо мав лише телефон.
А волонтерський драйв… Це не зрозуміле поняття. Є просто усвідомлення, що треба робити щось. У нас війна. Або ти воюєш – або волонтериш. Ну немає іншого нічого зараз. Такі перспективи.
Мені дуже не подобається, що формується думка суспільства, що волонтери – це якісь спеціальні люди. “Ось вони там волонтерять, а я ні до чого, мені ніколи, у мене робота, діти, немає часу тощо”.
“Волонтерство як добровільний вибір” – це все було там, у минулому житті, до вторгнення. Хтось рятував кошенят, хтось допомагав дітям-сиротам.
Але зараз це вже не вибір заняття для вільного часу – це обов’язок кожного. Так само як гасло: “Армія – для професіоналів” залишилося в далекому минулому і нас захищають зараз не тільки професійні військові. Не треба сидіти та чекати “коли ж там уже переможуть”, треба йти і щось робити для нашої перемоги.
Як долучитися?
Підтримати фінансово або ж долучитися безпосередньо до виготовлення сіток можна написавши Юлії можна у facebook. Тут публікуються й “робочі будні” та звіти їхньої волонтерської команди. Прочитати більше про колег “Шаленої сітки”, але з Хмельницького можна в іншому матеріалі на нашому сайті.
Головне фото: Юлії Шеховцової