Село Велика Костромка опинилося на лінії вогню від кінця березня цього року. Російські війська почали обстрілювати з окупованої частини Херсонської області усю Зеленодольську громаду, до якої входить цей населений пункт. Від Великої Костромки окупанти були на відстані 6-7 кілометрів і практично щодня тероризували її мешканців. І лише кілька тижнів тому, як українська армія відігнала росіян углиб Херсонщини і визволила десятки населених пунктів – мешканці Великої Костромки зітхнули з полегшенням і, врешті, можуть не жити тижнями у підвалах.
Сусідячи з Херсонщиною
У це село, практично на кордоні із Херсонщиною, журналістам був закритий доступ від самого початку повномасштабної війни росії проти України. І от врешті сюди дісталися перші репортери. На вулицях Великої Костромки практично не зустрінеш людей. Із 1800 жителів тут залишилося 800 мешканців.
Одними з таких були Ольга та Володимир Ярошенки. 62-річний чоловік та 60-річна жінка не покидали село, бо ж мали стареньку маму та велику господарку – корову, порося, кури та гуси. Та пані Ольга розповідає – весь час жили у страху під обстрілами. З квітня – фактично ночували у підвалі, де спеціально облаштували спальні місця. Бо літало над головами чи не щодня – вдень і вночі.
Ми ж тут на передовій – в нас постійно були прильоти, як вони дійшли сюди близько. А що ж там – 6 кілометрів. Вони постійно по нам били. І вдень. І вночі. Воно приліт – ти не можеш встигнути вискочити. І ми перейшли жити у погріб, – розповідає Ольга Ярошенко.
За цей час агресії росії чим вже тільки не били росіяни по великокостромчанам. За словами пані Ольги, селяни уже навчилися розрізняти, з якої зброї гатять окупанти.
Перше десь – вісімдесятий. То вже по звуку їх визначали – він падає десь там туди. 150-й – він такий сильніший – перелітає нас. А десь 120 – він оце біля нас і падає.
В один із днів від такого прильоту загинув чоловік Володимир. Сталося усе в обід 16-го вересня. Ярошенки ледь встигли забігти до сховку, та осколки касетного снаряда дістали пана Володимира.
Ми вже почули. Кажу чоловікові: «Давай бігом у погріб. Це буде десь тут у нас падати!» Я перша, він – за мною. Двері закрив тільки і на другу сходинку спустився – як закричить. В нього такий крик був істеричний. Я до нього сюди – а він уже … по ньому тече крові купа, – згадує події того вересневого дня тепер уже вдова пані Ольга.
Чоловік помер на місці. А незадовго до того відійшла і старенька матір Ольги – не пережила страху від обстрілів. Тепер Ольга Ярошенко самотужки приводить до ладу свій будинок. Від розриву касетного снаряда вибило усі вікна і стіну. Ремонтувати допомагають і сусіди.
Пожежі, снаряди, постійний страх
А це вже подвір’я Крамаренків на іншій вулиці. Подружжя теж не покидало рідний будинок у Великій Костромці – люди вирішили одразу ночувати у підвалі. Там зробили ліжка, провели світло і обігрівач поставили.
Градусів спочатку 6 було, потім 12. Потім дійшло до 20-ти. А літом уже і не підігрівали, – згадує початок підземної ночівлі 51-річна Тетяна Крамаренко.
Люди ночували у сховку по кілька тижнів. Потім, як здавалося, що ставало трохи тихіше – спали вдома. Та в один із таких вечорів 21-го липня російські снаряди почали падати дуже близько.
Ми вже розслабилися – 2 тижні в погріб не ходили. Я хапаю ліхтарик і біжимо. Тільки вискочили, забігли в погріб – раз, два. «Таня», – каже Сергій, – «щось горить. Я побіжу!» Я кажу – куди ти? Він тільки заскакує на третю сходинку – а потім хвилею його отак назад. «Таня, це до нас прилетіло!»
Ту ніч Тетяна та Сергій провели у підвалі. А зранку, як вийшли у двір – побачили руїну. Снаряд прилетів в 50 сантиметрах від порогу – зруйнував веранду, побив шибки. Скалки залетіли всередину будинку і побили кухню. Навіть годинник, каже Тетяна, зупинився точнісінько у час прильоту – о 22.45. Крім будинку – осколки зрешетили авто та, навіть, пробили двері підвалу, де люди ховалися. Ті уламки знайшли вже потім. На радість господарям – не зачепило домашніх улюбленців – пса та двох котів. 21 липня Тетяна та Сергій тепер називають своїм другим днем народження. І від того дня аж до 1-го вересня ще ночували у підвалі – так було страшно.
Наслідки обстрілів: руйнування, поранені, загиблі…
Загалом від обстрілів російськими військами у Великій Костромці загинули 4-ро місцевих жителів, ще шестеро були поранені. У селі пошкоджено понад 100 приватних будинків, 4 – зруйновані повністю. Побили окупанти і інфраструктуру села. 30-го червня один снаряд зруйнував будівлю агропідприємства місцевого жителя Володимира Барабаша. Сталося все о 5-й ранку – то було пряме потрапляння у центр підприємства, потім розпочалася пожежа. Аграрій каже – збіжжя якраз встиг вивезти на зберігання до друзів в Апостолове. Та на місці лишалася сільськогосподарська техніка – трактор, вантажний автомобіль, очисні машини, калібрувальна машина, навантажувач і запчастини для техніки. На щастя, ніхто не постраждав – охоронець підприємства якраз вийшов. Пан Володимир каже – сама будівля функціонувала з 30-х років минулого століття. І, якби не російський терор, простояла б іще. Збитки від прильоту чоловік оцінює у 5-ть мільйонів гривень.
Розбите дитинство
Фактично від початку жовтня щільні обстріли Великої Костромки завершилися. Та, ніби наостанок, окупанти таки поцілили в єдину школу у селі – Великокостромський ліцей. Сталося це 10-го жовтня. Однією ракетою серед ночі росіяни розбили пів школи, каже директорка закладу Ольга Дашко, яка майже одразу прибігла до місця своєї роботи.
Перше те, що ми побачили – було дуже страшне. Без світла, дим, попіл стояв. І зруйновані повністю актова зала з 4-ма кабінетами.
Пані Ольга каже – школі 45-ть років. 17-ть з них очолює цей заклад. Тут навчаються 180-ть учнів та ще 45-ть дошкільнят – для них створені дві окремі групи. Роботу у навчальному закладі мають 45-ть працівників. Директорка певнить – це вже не вперше від початку агресії окупанти намагаються поцілити у школу. У липні вистрілом із ближньої артилерії вже розбили два кабінети. Кілька разів снаряди то не долітали до будівлі, то перелітали. І от – таки завдали будівлі значних руйнувань – розбили спортзал, майстерню, ігрову кімната, тренажерний зал, групу подовженого дня, перехід і 4 кімнати початкових класів з роздягальнею. Та відбудувати усе можна.
Найголовніше, що у нас немає сторожів – у нас відеоспостереження. Школа була пуста! Уже був технічний експерт і він дав оцінку – школа наша відбудується, зробляться ремонтні роботи і буде ще кращою, – з надією розповідає про стан справ Ольга Дашко.
Руйнування – всюди
У селі на 600 хат немає такого району, куди б не поцілила російська артилерія, каже староста Великокостромського старостинського округу Ольга Шайтанова, яка лишалася у селі від початку повномастшабної війни. Навіть центральну будівлю населеного пункту – сільську раду – зачепило. Від прильоту тут побиті вікна.
Хочу сказати велике дякую працівникам ДТЕК, нашого комунального господарства Зеленодольської громади, які в дуже короткі терміни виїжджають і лагодять всі ці комунікації – навіть під обстрілами, одягаючи бронежилети, – розповідає про буквально героїчну працю людей під обстрілами староста Ольга Шайтанова.
Нині, як минуло півроку постійних обстрілів, до Великої Костромки починають вертатися місцеві жителі. Навіть із дітьми. Людям, кажуть у сільраді, дуже потрібні будівельні матеріали і, головне, шифер, аби понакривати побиті прильотами дахи. А ще – гуманітарна допомога.
Допомога з відбудови
Цілий бусик продовольства привіз сюди очільник Криворізької районної військової адміністрації Євген Ситниченко. Гуманітарку сюди – у перервах між обстрілами – стабільно передавали раз на тиждень. Посадовець згадує – чим тільки не гатила армія окупантів по Великій Костромці від кінця березня. Були і ракети С-300, «Іскандери». Ще міномети, «Гради», «Урагани» та «Смерчі». Тобто все, що мали під рукою росіяни – летіло у бік Криворізького району. Найбільше під обстрілами були села Велика та Мала Костромка і місто Зеленодольськ. Тепер же, коли українська армія відігнала окупантів на понад 25-ть кілометрів звідси вглиб Херсонщини – загарбники можуть дістати сюди хіба-що далекобійною зброєю.
Наразі, коли відтиснули ворога від межі Криворізького району на більш безпечну відстань – десь 20-25 кілометрів, перший тиждень жодного обстрілу не було. Такими видами, які не далекобійні, не обстрілюють. Тільки ракети, які мають дальність більше 100 кілометрів, каже очільник військової адміністрації району.
Життю в селі – бути!
Віднедавна жителі Великої Костромки уже навіть повитягали із підвалів ліжка та обігрівачі. Люди дякують українським військовим за те, що женуть росіян із смертоносною технікою подалі і вже кажуть – їхнє село починає відроджуватися.
Дякую їм! Якби не вони – то вони б («російські окупанти» – ред.) і сюди, напевно, прийшли б, ті собаки прокляті нашу землю топтати, – каже жителька села Велика Костромка Ольга Ярошенко.
А її односельчанка Тетяна Крамаренко, дивлячись на своє осіннє подвір’я, додає:
Виноград, якого не було – повідростав. Он там зрізало все – не було нічого. Он кріп посіяла – зійшов, квітки позрізало – все відійшло. Троянди відійшли. Та! Це тільки ознака того, що наша Україна незламна, непереможна!
Читайте також: Південний схід тримається: пекельні ворожі обстріли Запоріжжя, Оріхова, Чапліна