Щороку 21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи, встановлене на честь двох революцій в 2004 та 2013 роках. Як під час Помаранчевої так і під час Революції гідності протести тривали не лише в столиці, а й в багатьох містах та селищах України. У Чернівцях на мітинги виходили тисячі людей.
Напередодні 21 листопада ми поспілкувалися про те, як революції та війна змінюють українців з одним із учасників регіонального Євромайдану, політологом, а зараз учасником бойових дій – Андрієм Кучураном.
На твою думку, яку роль відігравали мітинги у регіонах під час Революції Гідності, якщо основні зміни здебільшого відбувалися в столиці?
У 2013 році ми також переймалися цим питанням. Коли з’явилося повідомлення від влади, що не буде підписано угоду про асоціацію з ЄС, а 30 листопада побили студентів – ми вирішили нашим ініціативним ядром поїхати до Києва. На початку важливим було те, що протестні настрої підтримувались у більшості міст України. Десь це було масовим, десь менш масовим. Люди в кожному регіоні показували, що їм не байдуже, що буде з країною і який напрямок руху вона обере. В цьому була важлива місія регіональних Євромайданів. Навіть у Чернівецькій області люди збирались також і в районних центрах”.
Як гадаєш, в Україні після подій на Майдані з’явилася необхідна кількість громадян, які б змогли реалізувати ідеї революції?
Майдан дав змогу ініціативним людям вийти на ключові позиції в межах держави. У 2014 році розпочалися реформи і багато посад в різних міністерствах займали саме вихідці з громадського сектору. Також відбувся сплеск громадської активності та реалізація громадських проєктів. Це було наслідком цих подій. Ми розуміли, що ми можемо на щось впливати в Україні, розвивати і рухатись вперед”.
У 2013 році люди виходили на Майдан і боролися за зміни. Як утілюються ті зміни, за які боролися люди, і наскільки якісно, якщо так?
Це питання не на одну годину розмови. Враховуючи мій досвід у сфері децентралізації і реформуванні органів місцевого самоврядування, можу сказати, що поступ відбувся значний. Передача фінансів і повноважень на місця, це саме той європейський підхід, який Україна запровадила в себе. Але є зміни, які стали більш чутливими для населення. Це стосується підзвітності, прозорості, антикорупційної діяльності, боротьби з корупцією. Здебільшого це те, що погубило владу, яка прийшла на хвилі Євромайдану. Було багато обіцянок і в цій сфері, а значного поступу не відбулося. Це моя оцінка як політолога”.
Добре, що після подій 2013-14 років, а саме в 2019 році, в нас відбулися чергові вибори і владу передали демократичним шляхом від одного президента до іншого, від одного скликання парламенту до іншого. Це показник зрілості. Такими малими кроками ми рухаємося, навіть незважаючи на те, що в одних секторах зміни швидкі, а в інших повільні. Основне в цьому, що ми покладаємось на демократичність”.
“Тоді я цього не розумів, а зараз усвідомлюю, наскільки ті події є доленосними для розвитку країни”
Як зараз ти оцінюєш події на Майдані? Чи змінилося в тебе сприйняття тих подій за ці 9 років. Якщо так, то що на це вплинуло?
Це вже 9 річниця від початку тих подій. Майдан великою мірою став визначальним для цивілізаційного вектору розвитку країни. Тоді постало питання ребром: ми обираємо західну цивілізацію, ми обираємо статус буферної зони між сходом і заходом, або ми взагалі рухаємося до сходу. Тоді я цього так не розумів, а з роками усвідомлюю наскільки ці події є не те, що важливими, а доленосними для розвитку країни”.
З чого для тебе почався Майдан у 2013 році і як ти запам’ятав початок подій революції?
В четвер відбулися перші протести в Києві. Вже в неділю ми з моїми товаришами Максимом Волошиним та Павлом Тодоровичем прийшли на мітинг у Чернівцях. Я тоді думав, що прийду на 1-2 години і піду по своїх справах. Проте, як прийшов на Центральну площу о 12 годині, так і залишився там до вечора. Далі ми організували перше чергування вночі. В Чернівцях, я добре запам’ятав, що спочатку мітинг починався під прапорами політичних партій. Уже в понеділок на Центральній площі почали ставити перші намети не політичні партії, а активні громадяни. Один з перших наметів ми з Максимом Волошиним ставили, я добре це запам’ятав. Відчувалося піднесення, особливо серед молоді. На той час я був аспірантом, ми ходили до студентів та розповідали, що відбувається в країні і чому важлива їхня присутність на Майдані. Це були перші дні-тижні участі”.
Як гадаєш, наскільки Помаранчева революція та Революція Гідності взаємопов’язані події для українського народу?
Можна сказати, що все в рамках історії нашої країни взаємопов’язане. Якщо бути конкретним, якби не відбулось Помаранчевої Революції і країна прийняла другий тур сфальсифікованих виборів, чи не були б продані інтереси України набагато раніше? Зважаючи на те, як Янукович діяв в 2013 році. Хоча історія не допускає термінів “якби”, але припустимо, що тоді країна ще не була стійкою в ідеях єдності, а проросійські політики грали на питаннях мови, ворожнечі, роз’єднання: чи витримала б Україна президентство Януковича без подій Помаранчевої революції, без того сплеску єдності народу? Це все накладає відбитки, виховує певну категорію громадян та впливає на людей”.
Як змінився український народ між Помаранчевою Революцією та Революцією Гідності та як це проявляється?
За рахунок Помаранчевої Революції певна частина суспільства була підготовлена і навчена. Люди стояли на ідеях, що країна неподільна і має розвиватися за своїм курсом: тим, який обирає народ. Наша сила в тому, що ми завжди намагаємося дотримуватися принципу демократичності”.
Зрозуміло, що у 2013 році були люди, які намагалися стояти осторонь суспільно-політичних процесів. На твою думку, внаслідок Революції Гідності змінилась кількість людей з когорти “я не цікавлюсь політикою” і чи достатньо “цікавитись”, щоб брати участь у змінах своєї країни?
Для цікавості можна переглянути результати явки на виборах: як вона змінювалась від загальнонаціональних до місцевих. Звісно, частка активних людей, які намагаються брати участь в різноманітних ініціативах, проєктах, подіях зростає, але якщо глянути на явку, то вона зазвичай дещо спадає. Це може свідчити про розчарування людей у політичному процесі, але з іншого боку – збільшення активності в громадських процесах, які не пов’язані з політикою. Люди радше будуть об’єднуватись і йти прибирати сміття з берегів річки, долучатися до ще якихось ініціатив, але можуть не прийти на вибори”.
“Найгарячіші місця в пеклі підготовлені для тих, хто в часи змін чи суспільних потрясінь залишаються байдужими”
Як ти вважаєш, чи багато людей поміняли свою думку після вторгнення щодо: “я осторонь” чи “я не осторонь”?
Важко сказати, коли ми ще перебуваємо в стані війні. Але, думаю, що багато людей змінили свою думку, щодо “осторонь”. Війна вже зробила свій значний відбиток. Ми з цим ще не завершили, відчуваємо її наслідки, але те, що вона змінила ставлення людей до того, ким вони є в цій країні, я думаю, це безумовно. Як в Данте: найгарячіші місця в пеклі підготовлені для тих, хто в часи змін чи суспільних потрясінь залишаються байдужими”.
Чи були тоді “спокуси” припинити виходити на Майдан? Чи виникають такі думки зараз: піти легшим шляхом для себе і не воювати?
Я знаю, що я можу, маю для цього фізичне, ментальне, психологічне здоров’я, як тоді: брати на себе відповідальність і брати участь у революції, так само і зараз – бути там, де я є і боронити свою країну. Тому спокус не було. Думки про дім присутні. Ти постійно хочеш бачити свою сім’ю: доньку, дружину, рідних, близьких. Згадуєш друзів, батьків, родичів, але ти знаєш, чому ти тут. Для мене, особливо в останній період життя, набув ваги такий вислів: “Легший шлях не означає, що він правильний”. Правильні рішення іноді важкі”.
“Поняття “гідність” та “свобода”, вони стали для нас чи не найбільш болючими і чутливими”
Чи відбулося переосмислення понять “гідність” та “свобода”, після того, як ти потрапив на війну. І як?
Після Революції Гідності ми говоримо про те, що наше життя має бути гідним тих жертв, які були понесені на Майдані. Зараз жертв і постраждалих у результаті цієї війни тисячі і сотні тисяч і відповідно, якщо говорити про поняття “гідність” та “свобода”, вони стали для нас чи не найбільш болючими і чутливими. Для мене особисто. Я і мої побратими, які зараз воюють – прагнуть захищати свободу та відстоювати гідність. Тут зібрались люди найрізноманітніших професій, з різним життєвим досвідом, але з чітким розумінням, де є ворог, чому ми тут і що ми робимо. Для мене важливо, що моя дружина мене підтримує. 24 лютого, коли це все почалося, у нас був план. Уранці я встав, побачив новини, що росія напала. 10 хвилин обдумав і ми знали, що я йду до військкомату. Для мене “гідність” знати, що ти робиш для країни і що ти можеш їй дати”.
Довідково: 21 листопада 2013 року тодішня українська влада відмовилась від підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Незабаром на Майдані у Києві зібралися більше тисячі людей, а згодом на протести виходили кілька тисяч громадян. Люди вимагали відставки тодішнього прем’єр-міністра Миколи Азарова, скасування рішення Уряду про відмову від асоціації з ЄС, підписання Угоди про асоціацію.
У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» розігнав мітингувальників. В результаті десятки людей, здебільшого студентів було жорстоко побито. Ці події змінили акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також стали більш масовими. Особливого масштабу вони набули після підписання “диктаторських законів”. 22 січня на Майдані загинули перші активісти. Через тиждень Азаров подав у відставку, а в ніч з 21 на 22 лютого тодішній президент Віктор Янукович покинув країну. За час Революції були вбиті понад 100 громадян. Пізніше розпочалась військова агресія росії з анексією Криму та частини територій Луганської та Донецької областей.
Читайте також про формування добровольчого батальйону у Чернівецькій громаді