Перейменування вулиць і населених пунктів в Україні як спроба позбутися свого колоніального минулого розпочалася одразу після 1991-го року й триває досі. Минуле настільки об’ємне та суперечливе, що інколи здається: кінця й краю трансформаціям не буде. Така ж часом суперечлива і реакція на ці зміни самих українців. 

Війна вчергове пожвавила процес. Цього разу у зв’язку з рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови. Спочатку та вирішила підійти до перейменування радикально. Так, на Хмельниччині визначили 11 сіл, яким потрібно було запропонувати нову назву. Ще для 17-ти сіл запропонували обґрунтувати чинну назву. Окрім того, вказали 7 назв, які варто було б змінити через невідповідність лексичним нормам. Утім, згодом оприлюднили вже інше рішення. Згідно із ним залишилося лише 4 села, у назві яких необхідно замінити певні літери. Інші 3 села слід перейменувати. Ми спробували проаналізувати, які назви й чому могли “потрапити у немилість”, чому інші, навпаки, перейменовувати не варто і як до процесу ставляться в громадах. 

Перейменування Москалівок скасовується

Згідно з першим рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови, замінити назви мали у таких селах Хмельниччини: Гвардійське, Першотравневе, Новостроївка, Анютине, Москвитянівка, Російська Буда, Червона Діброва, Червона Чагарівка і три населених пункти з назвою Москалівка. Насправді ж на Хмельниччині не три, а аж чотири Москалівки: у Ямпільській, Ярмолинецькій, Летичівській та Полонській тергромадах. Тож, схоже, одну з Москалівок комісія навіть “не помітила”. 

Тепер Москалівки залишаться з нинішньою назвою. У селі Ярмолинецької тергромади наразі мешкає близько 500 осіб. За словами старости Майї Бойко, місцеві жителі до перейменування поставилися переважно нейтрально, а отож і новина про “відбій” теж не викликала якоїсь яскравої реакції. 

“Я навіть не знаю, з чого пішла ця назва. В громаді про це ніхто не знає. Прізвищ Москалюк чи Москаленко у селі немає. От у нас ще село Коритна є, то це зрозуміло, що від “корита”. Одні у нас казали перейменовувати Москалівку, інші – ні, третім – все одно. Вже як вирішили, так і буде”, – коментує Майя Бойко.

Більше про назву “Москалівка” можна довідатися в шостому томі географічного словника Королівства Польського та інших слов’янських країн, виданому наприкінці XIX століття. Наприклад, Ярмолинецька Москалівка входила до Проскурівського повіту. У селі вже на той момент був великий ставок, млин та православна церква. 

Та чи мають стосунок Москалівки до слова “москалі”, яким уже декілька століть на території України позначають жителів росії (раніше москалями тут називали також солдат регулярної армії. – ред.)? Інформацію про походження назви “Москалівка” можна знайти у словнику власних географічних назв Хмельницької області:

“На кінець XVII століття на територію Волині та Поділля тікали російські розкольники-старообрядці, які були прихильниками старих церковних звичаїв і порядків, за що їх переслідував царський уряд. На півдні Поділля цих утікачів називали петрашами, пилипонами або пилипами, тому й засновані ними села мали назви Петраші, Пилипи-Хребтіївські, Пилипи-Олександрівські. Водночас засновувалися російські поселення й з іншими найменуваннями – Москалівка, Російська Буда та інші”.

Про “московське” походження зазначено й у випадку села Москвитянівка Грицівської тергромади.

“За переказами, назва походить від латинського словосполучення “Moskvam teneo” (Москву держу), яке написав своїм рідним польський гетьман Станіслав Жолкевський на початку ХVІІ століття. Ймовірніше, що назва вказує на першого поселенця: засновником був росіянин, який рятувався від гніву російського царя”, – йдеться в словнику.

Таким чином, хоча назви можуть і викликати несприйняття, але їхню заміну не можна обґрунтувати Законом України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Не підпадає назва і під дію Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Першотравневе, Новостроївка та “червоні” села залишаються

Спочатку наполягали на перейменуванні і села Першотравневе Старокостянтинівської тергромади. За даними вже згаданого словника географічних назв, село існує з першої половини ХХ століття. У 1921 році його назвали Березовка, за 5 років воно стало Першомайськом. Після Другої світової війни населений пункт фігурував як “Першотравневий” і лише від 1987-го – як “Першотравневе”. Назва пов’язана із “Міжнародним днем солідарності трудящих”.

В Україні Першотравневе є також на Одещині, Харківщині, Миколаївщині, Донеччині. А на Херсонщині таких села два: в Іванівській і Бериславській тергромадах. До речі, у переліку топонімів, перейменованих унаслідок декомунізації у 2016 році, є Першотравневий район Донеччини, який став Мангушським, та село Першотравневе на Чернігівщині, яке тепер називається Хандобоківкою. 

Залишається зі старою назвою і село Новостроївка Вовковинецької громади. У словнику географічних назв зазначається: у 1926 році село називалося Нова Бзова. А Новостроївкою стало у 1938-му внаслідок розселення місцевого населення.  Таку ж назву має і село на Дніпропетровщині. Чому Новостоївку не перейменували, не зрозуміло. Адже назва таки підпадає під дію мовного закону. Мали би невдовзі зникнути з мапи й села Хмельниччини, які містять прикметник “червона”. Наприклад, Червона Діброва Жванецької та Червона Чагарівка Кам’янець-Подільської тергромад. Населені пункти  були засновані в один період, у 1928 та 1929 роках. Навіть розташовані поруч: на відстані всього 10 кілометрів один від одного.

У статті, підготовленій для Інституту історичної пам’яті, кандидат історичних наук Сергій Горобець, зокрема, зазначає: сам по собі прикметник “червоний”, який використовується у топоніміці, не є комуністичною символікою. Водночас слово “червоний” на певному історичному етапі таки стало символом становлення радянської влади.

Саме тому назви, які його містять, відповідно Закону, підлягають перейменуванню. 

До речі, на Хмельниччині, керуючись цими ж нормами, вже перейменували село Червона Зірка. На підставі постанови Верховної Ради України № 1377-19 від 19 травня 2016 року воно стало Прибузьким. Проте цього разу “червоні” села вирішили “не зачіпати”. Вірогідно, тому що прикметник “червоний”, хоч і символічний, але цілком український. 

Гвардійське вчергове не стало Фельштином

“Детектор Медіа” пише про незрозумілі підходи при створенні як першого, так і другого списку із назвами для перейменування. До того ж саме рішення породило одразу ж хвилю негативних коментарів у соцмережах на цю тему. А відсутність притомної комунікації з боку ініціаторів перейменування призвела до того, що хвиля не лише не зменшувалася, а перетворилася на цунамі. 

Після першої невдалої спроби Нацкомісія зробила другу, яку назвати вдалою також складно. Адже внаслідок “зачистки” з переліку зникли й ті назви, які варто було б замінити. Так сталося із селом Гвардійське, центром однойменної громади Хмельницького району. Свою назву воно отримало після Другої Світової війни на честь Першої гвардійської загальновійськової та Третьої гвардійської танкової армій. До того населений пункт, заснований наприкінці XVI століття польським шляхтичем Миколаєм Гербуртом, називалося Фельштин. 

У 2016 році Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування погодив перейменування Гвардійського на Фельштин. Але населений пункт тоді так і не змінив назву. Не змінив він її й тепер.

Анютине і Голенищеве: перейменувати не можна залишити

Уже в оновленому переліку є два села, назви яких таки слід замінити: Анютине та Голенищеве Летичівської тергромади та ще одне Голенищеве Закупненської громади. 

За словами голови Летичівської територіальної організації Національної спілки краєзнавців України Світлани Коржик, Анютине – маленьке село, де зараз постійно мешкають лише декілька людей. А тому, на її думку, в селі не буде противників перейменування. 

“Анютине, кажуть, назване на честь доньки місцевого поміщика. Раніше було невеликим хутірцем, потім – селом. Воно десь за 20 кілометрів від Летичева. Там, може, людей 15 залишилося. Не думаю, що хтось би з місцевих жителів навіть пробував би говорити про залишення старої назви”, – зауважує Світлана Коржик.

У розташованого в низовині на березі річки Згарок села Голенищеве, як пояснює краєзнавиця, дуже давня назва. Вона трапляється  у книзі “Топоніми середньовічного Поділля” історика Віталія Михайловського. 

Також є відомості, що село спочатку звалося Калинівка. В описі ж замків 1494 року воно згадане як Ленищів. Про це та про інші версії походження назви йдеться у 15-му випуску першого тому літературознавчого вісника “Поділля. Філологічні студії”: 

“Із давніх часів село ділиться на три частини: Селище, Голенищеве та Бурдіївка. Існує дві версії походження назви населеного пункту. Перша – від того, що татари його спалили “вщент” (люди казали: “Тепер ми голі, ніщі”). Інша версія свідчить, що ойконім походить від прізвища князя Голеніщева, який колись проживав у цій місцевості”.

Про Голенищеве Закупненської громади у словнику географічних назв Хмельницької області міститься така інформація:

“У кінці XVI століття село спалене татарами та відновлене у 30-х роках XVII століття. Варіанти його назви: Holenyschczow (1493), Голенищов (1530), Holeniszczow (1661), w Holeniszczach (1765), Olenicze (1787), Голенищева (1800), Голенищев (1805), Голениска (початок ХІХ століття), Голенищево (1862), Голенищеве (1884), Гленіщево (1926). Відмікротопонімна назва, яка відбивала особливості місцевості, вільної від лісових і чагарникових зарослів”.

Отож, чому до переліку “аж” із двох сіл для зміни назв на Хмельниччині додали, зокрема, саме Голенищеве, залишається загадкою.

Точкова заміна за лексичними нормами

Лексичним нормам, на думку представників Нацкомісії, не відповідають Кушнирівка та Кушнирівська Слобідка Волочиської тергромади. Їх пропонують замінити на Кушнірівку та Кушнірівську Слобідку. 

“Тут неправильна форма множини, тому що ця назва пішла від назви ремесла ”кушнір”. Якщо ж множину змінювати за відмінками, то також буде літера “і”: багато кушнірів, стоять кушнірі, а не кушніри.Тому за цією мовною вимогою має бути “Кушнірівка”. Кушніри — це  російська мовна норма”, – пояснює філологиня Ольга Рибчинська.

Назву “Смошки” (село у Сахновецькій тергромаді – ред.) пропонують замінити на “Зморшки”, а Джуржівку (Новоушицької тергромади – ред.) на Джурджівку. 

“Є мовна норма, яка нам каже: префікс “с” ми пишемо перед к, п, т, ф, х. Перед всіма іншими приголосними ми пишемо “з”. Щодо буквосполучення “дж”, то у нас є такий звук [дж]. Наприклад, російською “шмель”, а українською – джміль. В російській такого, що дві літери творять один звук, немає”, – коментує Ольга Рибчинська.

За словами філологині, відбувся вплив фонетичних норм російської мови. Але у побуті українці, ймовірно, вже давно вимовляли ці назви згідно з фонетичними особливостями рідної мови.

Етапи перейменування

Якщо у випадках Кушнирівки, Кушнирівської Слободи, Сморшок та Джуржівки не доведеться “вигадувати велосипед”, то у випадку Анютиного та двох Голенищевих мешканці мають пройти через певну процедуру зміни назви.

“Право подавати свої пропозиції щодо перейменування населених пунктів в Україні мають як фізичні, так і юридичні особи: ініціативні групи, якщо це фізичні особи, то у кількості не менше 5 осіб. Вони ініціюють розгляд у місцевій раді пропозиції щодо зміни назви населеного пункту з урахуванням висновків експертів у галузі географії, історії, краєзнавства, певних документальних досліджень з обов’язковим урахуванням норм Закону України “Про засудження комуністичного та націонал соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди  їхньої символіки” та Закону України “Про географічні назви”, – пояснює юристка Старокостянтинівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Оксана Балясна.

Виконавчий комітет ради розглядає пропозицію про перейменування і виносить її на громадське обговорення для вивчення думки жителів територіальної громади. Строк проведення громадського обговорення, за словами Оксани Балясної, обчислюється з дня оприлюднення відповідного інформаційного повідомлення і повинен становити не менше як два місяці. 

“Згодом постійна комісія виносить місцеву ініціативу з висновками й пропозиціями на розгляд відкритого засідання місцевої ради за участю членів ініціативної групи. На засіданні приймають рішення з питання адміністративно-територіального устрою в межах визначеного законодавством, а саме щодо погодження перейменування населеного пункту”, – коментує юристка.

Після проведених процедур місцева рада одночасно з погодженим рішенням порушує клопотання перед обласною радою щодо внесення  подання (клопотання) до Верховної Ради України про перейменування населеного пункту.

Заголовне фото stock.adobe.com.

Читайте також “Ремонти дорожніх покритті у Хмельницькій тергромаді під час повномасштабного вторгнення”.