На одному з державних підприємств у Дніпрі, де працює стаціонар з реабілітації людей з ампутаціями, уже понад три місяці поспіль українські захисники опановують штучні протези завдяки додатковим спортивним навантаженням. Раз на тиждень вони займаються скандинавською ходьбою з інструктором-волонтером. Проводити такі пішохідні заняття запропонував інструктор Української федерації скандинавської ходьби Євгеній Таранцов. Під його наглядом зранені бійці, використовуючи спеціальні палиці, рівномірно навантажують себе та привчаються краще тримати рівновагу. А після занять із задоволенням грають ще й у футбол.
Милиці змінюють на палиці
Сонячний ранок у Дніпрі. У спортивній формі та, опираючись на милиці або тримаючи їх у руках, українські захисники прямують на вуличне заняття зі скандинавської ходьби. Під деревом уже складені півтора десятка комплектів спеціальних тренувальних палиць. Хлопці відкладають милиці та беруться за палиці, стаючи на розминку. Її проводить 35-річний тренер зі скандинавської ходьби Євгеній Таранцов.
Слідкуємо за рівновагою. Добре. Пробуй, пробуй! Так!
Ті, хто не займаються, забезпечують музичний супровід заняття – фоном грає пісня гурту «Антитіла» – «Фортеця Бахмут». Євгеній підбадьорює новачків на занятті та персонально показує техніку виконання вправ бійцям. Один із них розвідник Михайло.
Євгеній: Не швидко, роби це не швидко. Впевнено! Для рівноваги!
Михайло: Я розумію!
Євгеній: Ти будеш краще відчувати протезний виріб.
Бійці почергово піднімають то здорові ноги, то протези. Як розігрів завершили – тренер збирає кількох новачків окремо, аби провести інструктаж зі скандинавської ходьби. А решті бійців дає завдання – пройти 5 кіл.
Втратив ногу під час обстрілу з танка – історія розвідника з Бахмуту
Найспритнішим виявився 46-річний Роман. Поки одні бійці подолали половину першого кола, він уже зайшов на друге.
Чоловік просить не показувати його обличчя, адже служить у розвідвзводі 1-ї окремої танкової бригади. Він родом з Бахмуту. На фронті ще з 2016-го року. Роман згадує – зостався без правої ноги торік 30-го листопада близько другої ночі після обстрілу з російського танка під Волновахою. Він тоді один дістав поранення.
А це я з танчиком зустрівся. Відірвало ніжку, посікло трохи. А так, дякувати Богу, живий. Вона там тіпалася на чомусь. Просто швиденько, пощастило, що евакуювали. А вже на пункті прийому мені одразу вже відрізали, бо я й сам розумів, що її там не буде.
Романові довелося ампутувати частину правої ноги нижче коліна. Далі були тижні у госпіталях, а наприкінці січня боєць став на навчальний протез у цьому реабілітаційному відділенні у Дніпрі. Відходив на ньому три тижні. Спершу – ледве стояв.
Не знали, як правильно ходити. Плюс треба було звикнути.
Відтоді Роман – на постійному протезі. Уже, певнить, як рідний. Аби це продемонструвати – під час ходьби стає правою ногою на протез без підтримки.
Наразі я бігаю вже і у нас там є боксерський мішок – я на ньому займаюся. Тож усе вже нормально. У нього ось ступня – можна повертати ось сюди. Тобто вліво-вправо. Відповідно носок. Присідати, звісно, зможу. Не так глибоко, як раніше, але все-таки. Втім, практично, нога, як реальна.
Нині боєць чекає на рішення МСЕК, бо якнайшвидше хоче повернутися до побратимів на передову.
Бісить все, ось ці вибухи. Хочеться якнайшвидше обійти все і повернутися. Я не один такий – у нас хлопці вже роз’їхалися. Трьох, як мінімум, знаю!
Був тричі поранений в одну ногу – історія стрільця з Нікополя
Хоч і повільніше, але вже впевнено виконує завдання тренера і 46-річний Сергій Петрищев. Чоловік із Нікополя, працював на металургійному підприємстві й торік 25 лютого пішов до військкомату. На передову боєць потрапив наприкінці березня – у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Там з побратимами тримав оборону біля Бражківки на Ізюмському напрямку й у червні отримав перше осколкове поранення у праву ногу. Лікувався і восени повернувся на передову – в Соледар на Донеччині. Там знову був поранений у ту ж ногу. Як одужав, одразу став на захист країни у Бахмуті. Та вже після третього поранення у січні частину правої ноги довелося ампутувати.
Там дуже тяжко було. Там на добу вдавалося поспати години 3-4. В ікру влучив уламок – там перебив обидві кістки. Ногу можна було б зберегти, казали лікарі, але якщо б її зберегти, я б ніколи нормально не ходив би, – розповів Сергій.
На занятті зі скандинавської ходьби Сергій вже втретє. Протез у нього вже постійний. Згадує, як вперше на нього став – відчув радість.
Я, коли перші кроки робив, то якось себе не впевнено почував. Я ходив завжди за допомогою однієї милиці. А зараз я взагалі без неї ходжу.
Боєць каже, що після вуличних занять став почуватися впевненіше. Вдома на Сергія чекають дружина та дитина.
Я сподіваюсь, що ця війна закінчиться. І сподіваюся, що вже десь восени ми повернемося до мирного життя.
Не повоював і місяць – історія десантника з Мар’їнки
Поки що опановує ходьбу на навчальному протезі 21-річний десантник Андрій. Він із міста Мар’їнка на Донеччині, яке російські окупанти фактично знищили. До Дніпра з родиною Андрій перебрався торік. Тут почав навчатися на електрослюсаря на вечірньому відділенні, влаштувався на роботу. І цьогоріч на початку січня вирішив йти до війська. Спершу потрапив на навчання, потім передова. Поранення отримав у лютому на Луганщині.
Був штурм і ми уже робили зачистку. І під час зачистки прилетіла міна. Мені було дуже погано – я втрачав свідомість. Наклав собі турнікет, зафіксував, а затягувати уже попросив товариша. Мені, виходить, наклали 4 турнікети, тому что у мене з лівої ноги дуже велика кровотеча була. Мені вирвало більшу частину ікри. Через це, лікарі сказали, довелося ногу ампутувати.
Андрій втратив ногу вище коліна.
Було дуже тяжко. Це нічим не описати, як ти прокидаєшся і просто розумієш, що у тебе немає ноги і як ходити, що робити далі? Плани, які були раніше – уже не сильно здійсненні.
Андрій уже два місяці перебуває на реабілітації – півтора з них на тренувальному протезі, на якому заново навчився ходити. Ба більше, навіть грати у футбол, хоч виріб під час активного руху спадає.
Він просто згинається, щоб можна було зрозуміти, як ходити на протезі. Оступався так, майже падав. Без падінь нічого ж не буде”, – запевняє Андрій.
Для Андрія це вже п’яте заняття зі скандинавської ходьби. Боєць якомога швидше хоче отримати постійний протез і жити, працювати та вчитися далі.
Я любив грати у волейбол. Там стрибати треба. Хочу довчитися, здати на водійське посвідчення. А далі подивимося, як воно буде.
Скандинавська ходьба допомагає пораненим бійцям упевненіше ходити
Ідею регулярних тренувань зі скандинавської ходьби раз на тиждень запропонував дніпровський інструктор Євгеній Таранцов. З пораненими бійцями він займається протягом 50-ти хвилин.
Ці хлопці взагалі не могли стояти на своїх протезних виробах. Ми їх змушуємо тут працювати і ходити по різних поверхнях – в парках, по траві, по піску. Розумієте, це зовсім різне відчуття, зовсім різне навантаження. В них з’являється новий досвід.
Тренер працює з бійцями протягом трьох місяців на волонтерських засадах. На першому тренуванні, згадує, було двоє людей. Зараз більше 15-ти. Євгеній каже, під час таких занять навантажуються 80-т відсотків м’язів людини.
Люди, коли займаються цим видом спорту – вони отримують задоволення, вони відчувають себе повноцінними членами цього суспільства. Ми знімаємо навантаження з суглобів – це коліна. Ми знімаємо навантаження на поперек. Ми знімаємо навантаження на наш хребет. Тому це насправді спорт, якщо робити все правильно, дуже активний.
Усі вправи бійці роблять з меншим навантаженням, ніж зазвичай. Усе, аби збільшити впевненість людей в русі й допомогти знову відчувати рівновагу.
Заняття на вулиці – швидша реабілітація
Реабілітолог Сергій Литвиненко з понеділка по п’ятницю займається з пораненими бійцями на спеціальних тренажерах у залі. Розповідає, що заняття зі скандинавської ходьби з радістю долучив до процесу відновлення.
Скандинавська ходьба нам допомагає скоріше ставити людей на ноги. Вони адаптуються до важкої фізичної активності. Хода на протезі – це важко, це тяжко. Тому людина до неї звикає за допомогою фізичних вправ, фізичної терапії.
Сергій займається фізичною реабілітацією людей з травмами уже 6 років. Каже, спершу його пацієнтами були цивільні – тепер, переважно, військові. І бійці, за його спостереженнями, відновлюються після ампутацій набагато швидше, бо сильні духом і вмотивовані. Після заняття зі скандинавської ходьби реабілітолог збирає захисників на футбол.
Футбол допомагає людині навчитись вставати після падіння. Вони відволікаються від того, як вони ходять, не слідкують за своїми кроками, а повністю віддаються грі.
Стати на протез потрібно якнайшвидше!
Після ампутації ноги людина має стати на протез не пізніше, ніж за два-три місяці, каже інженерка-протезистка державного підприємства Ірина Ткач. Коли бійці потрапляють на реабілітацію, то уже на 2-3 день можуть ставати на тренувальний протез. Це якщо ампутовано стопу чи гомілку. Якщо ж видалення вище – то звикають до штучної ноги до двох тижнів.
Підготовку до протезування потрібно робити вже від 6-8 дня після ампутації, коли знімають шви. Вже тоді робота з рубцями, з тканинами й компресійна терапія. Адже доведено, що компресійна терапія, коли куксу формують еластичним бинтом, прибирає фантомні болі. Тобто у тих хлопців, які старанно робили компресійну терапію, зменшуються або взагалі пропадають фантомні болі. А це дуже важливо. Україна зараз бере європейські протоколи медицини, там де ампутант має вдягнути навчальний протез з 60-го по 90-й день. Бо наша хода – це навичка. Щоби не було атрофії структур м’язів, розриву поміж ходою і мозком людським, ми намагаємося якнайшвидше поставити на навчальний протез.
У цьому стаціонарі скалічені захисники відновлюються по кілька місяців. На підприємстві у Дніпрі роблять культеприймачі, решту ж комплектуючих до протезів – імпортують. Вартість одного протеза з титановими чи алюмінієвими складовими може досягати одного мільйона гривень. Його бійці, завдяки державному фінансуванню, отримують безкоштовно.
Протез має повернути хлопцям функціонал. Навчальний протез – це для ранньої вертикалізації, його мета – формування кукси. Навчившись управляти примітивним механізмом, хлопці опановують протези за новітніми технологіями. Ми працюємо зі світовими лідерами протезних напівфабрикатів, обираємо для наших військових водотривке, надміцне, легке, щоби вони витримували всі ті навантаження – поїздки на байках, на велосипедах, на скутерах.
Після завершення реабілітації протезист і пацієнт будуть бачитися постійно, бо нога зміцнюється, м’язи відновлюються і схема налаштування протеза вимагає коригування. Все це теж безкоштовно.
Спортивні змагання для бійців на протезах
Крім того, кілька військових, які пройшли протезування, нещодавно взяли участь у Відкритому Чемпіонаті Дніпропетровської області зі спортивного туризму – скандинавської ходьби. Це було перше таке змагання, яке стало можливим завдяки проєкту, котрий підтримала Українська федерація скандинавської ходьби та дніпровська команда інструкторів, розповідає президент федерації Ігор Єфименко. Тепер тут на волонтерських засадах хочуть навчати саме інструкторів-військових.
Одного з інструкторів наш навчальний центр зараз навчає – тобто буде вже перший інструктор-військовий. І потім такі плани: створити спортивну команду, яка б брала участь у спортивних змаганнях не тільки в Україні, а і в Європі.
Також тут можна почитати, як на Буковині реабілітують поранених військових.
Заголовне фото – авторки тексту Софії Богуцької.