В Україні за півтора року повномасштабної війни з Росією майже тисяча громад вийшла з УПЦ МП і приєдналася до ПЦУ, повідомляє портал RISU. Проте кількість підпорядкованих РПЦ храмів в Україні все ще залишається значною. Спробуємо з’ясувати, як відбувається цей процес на Буковині.
Релігійна ситуація на Чернівеччині
Управління культури Чернівецької ОВА інформує, що в області до УПЦ МП належить 392 релігійні організації. Від початку 2019 року, тобто відколи ПЦУ отримала Томос про автокефалію, у 30 населених пунктах збори громадян ухвалили про перехід до української церкви. З початку повномасштабної агресії Росії — 12 громад. 1 жовтня цього року ще одна (с. Каплівка) провела збори й оголосила про перехід до ПЦУ. Начальниця управління культури Олена Боднар нагадує:
– 16 травня 2023 року на XII сесії депутати Чернівецької обласної ради проголосували за рішення щодо заборони на території Чернівецької області діяльності релігійних організацій, які мають доведений канонічний зв’язок з країною-агресором. У зв’язку з цим рекомендовано Верховній Раді України визначити законопроект № 8221 «Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій» як невідкладний — для його позачергового розгляду та прийняття.
Чому процес переходу від російської церкви, попри війну, затягується? Через що буковинці так повільно розривають з минулим?
Не все вкраїнське, що так зветься
Олександр Бродецький, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та культурології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича вважає, що одним із чинників недостатньої інтенсивності переходів парафій з так званої УПЦ, афілійованої з церковним центром у Москві (згідно з офіційною релігієзнавчою експертизою), до автокефальної Православної Церкви України є стереотипи, що їх поширюють промосковські священики:
– На жаль, ми маємо живучість ідеологічних стереотипів, які довгі роки поширювалися церковною пропагандою РПЦ і її сателіта “У”ПЦ (риторика «безблагодатності» автокефального руху, його «розкольницького» характеру). Керівні структури «У»ПЦ та її офіціозні ЗМІ і нині активно культивують цю риторику. На багатьох парафіях, на жаль, люди в це сліпо вірять і не докладають достатніх зусиль, аби глибше розібратися (фанатизм).
Щодо згаданої експертизи, то нагадаємо, що незалежний «Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом» довів: УПЦ є складовою російського патріархату. У документі йдеться: «Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не привели до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним». Тож насправді під вивіскою «Українська» в нас функціонує один з релігійних підрозділів РПЦ. А на самому сайті Московського Патріархату УПЦ згадується як одна з її складових.
Відповідно маніпуляції з назвою церкви, яка іменує себе як «Українська», впливають на необізнаних прихожан:
– Звичайно, багато хто з парафіян не вникають глибше і сприймають це за чисту монету. Законодавчі кроки, щоб цьому перешкодити, поки що на практиці не запрацювали, хоч багато говориться про те, що мають запрацювати, – вважає експерт.
Про які законодавчі зміни йдеться? Щоб попередити вірян, хто є хто в релігійній сфері, Україна внесла зміни до закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідно них релігійні установи, підпорядковані РПЦ, мали б відображати свої зв’язки з країною-агресором у назві. Виконуючи закон, Мінʼюст почав інформувати про це в Єдиному держреєстрі, зазначаючи у назвах церков: «не вказано про приналежність до російської православної церкви». Однак релігійні організації московського патріархату всупереч закону самочинно виправили назву від Мінʼюста на минулу. І всі вони знаходяться, як повідомляє “Суспільне: UA”, на території Чернівецької області: це громади сіл Верхні Станівці та Ржавинці, а також парафія Святителя Миколая у Чернівцях.
Чому ж священики УПЦ МП приховують правду? Питання риторичне. Адже прихожани могли б задуматись: чи варто належати до церкви, духовний центр якої знаходиться в Кремлі? Мабуть, не всі парафіяни УПЦ МП знають, що предстоятель їхньої церкви патріарх Кирило виправдовує війну проти України та молиться за російську армію й Путіна. А на офіційному сайті РПЦ можна відкрито переглянути, як цей пропутінський діяч агітує за мобілізацію:
«Сьогодні перед Росією стоїть найголовніше завдання: вийти переможницею з тієї боротьби, яка зараз проти нас розв’язана силами зла. Сьогодні потрібна мобілізація всіх: війська, політичних сил. І, звичайно, Церква має бути мобілізована — насамперед для того, щоб творити молитву за нашу владу, воїнство…».
Якщо УПЦ МП є частиною цієї церкви (а автокефалії вона не проголошувала), то зобов’язана зважати на проповіді свого предстоятеля. Цікаво, чи готовий хтось з отців УПЦ МП зачитати парафіянам у храмі ось ці настанови свого патріарха?
А яка позиція держави?
В тому то й річ, що її ніяк не сформулюють. У Верховній Раді вже тривалий час обговорюється заборона УПЦ МП на державному рівні. Ще з 2022 року, коли, вивчаючи громадську думку, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів опитування, яке показало, що 78% українців вважають, що держава має втрутитися в діяльність УПЦ (МП), а 54% – що її мають повністю заборонити. Комітет гуманітарної політики підтримав законопроєкт. Далі за нього мав би проголосувати парламент. Але спікер Руслан Стефанчук прокоментував, що це питання не на часі, бо… «під час війни може розколоти суспільство». Очевидно, треба мати політичну волю. А поки таку заборону підтримали лише депутати місцевих рад: Житомир, Суми, Бровари, Конотоп, Переяслав, Олевськ, Борислав, Стрий, Рівне, Хмельницький… Зокрема й Чернівецька облрада. Повільна реакція влади на ініціативи місцевих рад впливає на перехід до ПЦУ:
– Хоч наявні різні законодавчі ініціативи щодо унеможливлення діяльності релігійних структур, сполучених із центрами впливу в країні-агресорі (Росії), а «У»ПЦ такою структурою є, однак ці ініціативи поки що не прийняті офіційно Верховною Радою. Це теж дає простір представникам «У»ПЦ маніпулювати або згуртовувати прибічників словесами про нібито наближення «гонінь», – вважає Олександр Бродецький. – А навіть якщо згадані законодавчі ініціативи будуть прийняті, – це передбачає тривалий процес судових розглядів у конкретних місцевостях, і значна частина парафій «У»ПЦ зможе продовжити діяти без офіційної реєстрації. Хоч немала частина таки зактивізує переходи до ПЦУ.
«Культ особи» по-церковному
Є й така причина повільного переходу до ПЦУ. Саме з села Коритне на Вижниччині походить нинішній глава УПЦ МП Онуфрій Березовський — і у його підтримці на Буковині певну роль відіграє місцевий фактор. На Буковині увагу до цього культу активно привертає священик та активіст ПЦУ Роман Грищук. Олександр Бродецький також вважає ставлення прихожан до Онуфрія своєрідним культом:
– Фактор особистісного «культу» Онуфрія Березовського має велике значення. Попри всю риторику і практику Онуфрія, які засвідчують його впаяність у дух «руского міра», в очах багатьох вірян йому створено образ «духовної особи», «аскета», «молитовника й постника», який нібито бореться за «чистоту» віри і несе за це свій «хрест». Насправді це глибокі стереотипи, однак доволі системно працює нав’язування цього образу мережею їхніх ЗМІ, а особливо – священиків і консервативних активістів на місцях. Щоправда, дедалі більше з’являється і таких священиків «У»ПЦ, які, хай і обережно, але стають в опозицію цьому хибному «наративу», інколи це стає і публічним (підписання звернень, листів щодо налагодження спілкування з ПЦУ та Вселенським Патріархатом). Але функціонери «У»ПЦ піддають такі кроки шельмуванню.
На жаль, буковинці на другому році повномасштабної війни з Росією не запитують себе, чому в їхнього митрополита — російський паспорт (що довели розслідувачі «Української правди»), чому донедавна його фото знаходилося на сайті РПЦ як члена Синоду (а ще з 2014-го йшла війна!), чому свої проповіді виходець з гуцульської Вижниччини виголошує російською — хіба нею говорили його діди чи батьки?.. Але «культ», очевидно, критичного мислення не передбачає.
Чинник мови, як вважає експерт, теж впливає на вибір українців, зокрема Сходу, Півдня (та й Центру):
– Чимало парафій сприймають слов’янську мову богослужіння як щось нібито апріорі й ексклюзивно «сакральне», хоч насправді це не так і глибоко нав’язаний міф. Але це утримує їх в орбіті «У»ПЦ. Це часто працює і на Буковині та в Закарпатті.
Нагадаємо, повний текст Біблії перекладено більше, ніж на 450 мов, а окремі частини — на понад 2 000 мов. Хоч офіційно заборони в УПЦ МП на служіння українською мовою немає і парафіянам дано право рішенням більшості ухвалювати ту чи іншу мову богослужіння, зокрема й українську, однак де-факто це не заохочується ідеологією функціонерів УПЦ МП. Тож лише на незначній кількості парафій цієї церкви нині служать українською. Це абсурдна ситуація щодо національно-культурних інтересів українців і, по-суті, консервація єдиного мовного простору у сакральній сфері з Росією, де також служать слов’янською.
Кар’єра чи віра?
Чинники кар’єрного характеру також визначають поведінку представників УПЦ МП. Замість того, щоб повести громади за собою, вони або мовчазно пливуть за течією, або агресивно підбурюють прихожан проти ініціаторів переходу до ПЦУ. На думку Олександра Бродецького:
– Деякі священики на місцях чинять спротив ініціативам переходів, бо тримаються за свій статус і можливості мати зиск із парафій. Задля цього вони активізують для своєї вигоди позицію ментально найзаскорузліших, найфанатичніших членів громад. Тому громади нерідко у прагненні переходу чи утримання від переходу виявляються розділеними.
На жаль, такий штучно створений вододіл між людьми руйнує єдність і сіє розбрат, вигідний антиукраїнським силам. Нерідко конфлікти переходять всі допустимі моральні межі, як, наприклад, у селі Задубрівка на Буковині, де батюшка та його фанати перекрили вхід у церкву, не пускаючи похоронну процесію з тілом загиблого на війні односельчанина. Парафія, до речі, наступного дня оголосила про перехід до української церкви. Чи аж такого стресу потрібно буковинцям, щоб вирватися з промосковського впливу?
Алла Бойко, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка та засновниця освітньої програми з релігійної журналістики вважає, що релігійне мислення дуже важко змінювати через низьку свідомість у пересічних громадах, які слабко реагують на пропаганду представників УПЦ МП:
– Що ж уповільнює цей процес? Інертність і байдужість вірян? – Так, безсумнівно, таке спостерігається, особливо в селах і маленьких містах. Але, на мій погляд, головним є те, що московський патріархат проводить величезну пропагандистську роботу, яка майже нічого спільного не має з православ’ям і християнством. Це боротьба за владу над розумом, вірою і почуттями громадян України.
#StandWithПЦУ
Нам потрібна підтримка світового православ’я. На жаль, факт визнання ПЦУ поки що лише окремими Православними Церквами світу (чотирма), а не всіма, переконаний Олександр Бродецький, стримує процес. Він каже, що пропаганда УПЦ МП використовує це, щоб демонструвати своїм парафіянам нібито «неканонічність», «несправжню» автокефалію ПЦУ, і переконаний: тут має активніше працювати українська дипломатія, зокрема і світська, адже це питання не лише релігійне, а й безпекове для нинішньої України. Було б дуже добре отримати у такий важкий час підтримку сусідньої Румунії. Чому? Бо румунська меншина на Буковині — в основному прихожани УПЦ. Як каже наш співрозмовник:
– На Буковині чимало румуномовних парафій озираються на Румунію, а Румунська Православна Церква, на жаль, поки що не визнала офіційно ПЦУ. Хоч факти поодиноких співслужінь ієрархів ПЦУ і Румунської Православної Церкви наявні. ПЦУ створила для румуномовних парафій Румунський Вікаріат, тобто в разі їхніх переходів до ПЦУ їм гарантуватиметься недоторканність мовних і національно-культурних особливостей в церковному житті. Цю обставину треба активніше пропагувати серед православних румунів Чернівецької області.
Колаборація в УПЦ МП
Звичайно, якщо була б доведена злочинна діяльність деяких сановників УПЦ МП і люди побачили б вироки для зрадників, це привело б до розриву з церквами, які заплямили себе. Таку справу СБУ відкрила проти митрополита Чернівецького і Буковинського Мелетія. Виявлено документи, які підтверджують наявність у нього російського громадянства, листування керівників єпархії з московськими кураторами, в яких вони отримують “методички” щодо “особливостей” проведення церковних літургій після повномасштабного вторгнення” (йшлося про заперечення збройної агресії Росії, про “утиски московської церкви”).
Знайдено склади з оптовими партіями прокремлівської літератури, яка вихваляє країну-агресора та закликає підтримати окупантів, у комп’ютерах керівництва єпархії — фотокопії посвідчень росіян, які брали участь у бойових діях проти українських військ. Серед таких копій була, зокрема, посвідка “героя Росії”, підписана міністром оборони РФ за “повернення Криму” у 2014 році. Наразі Україна позбавила його громадянства. Тривають слідчі дії.
З початку повномасштабної війни СБУ викрила понад 60 кліриків УПЦ МП, які працювали на РФ. Серед викритих злочинів – 20 фактів держзради, колабораціонізму та посібництва країні-агресору. Крім того, правоохоронці розслідують 18 проваджень щодо продажу вогнепальної зброї.
З огляду на такі шокуючі викриття Алла Бойко вважає:
– Мене зовсім не дивують повідомлення про те, що так звані священики цієї організації виступають як деструктивна сила – є наводчиками ракет, розміщують у храмах «православних тітушок», зберігають і поширюють символіку РФ, мають зв’язки із церковниками, які благословляють зброю тощо. Не треба казати, що це – одиниці, винятки і УПЦ відмовляється від них. Хтось коли-небудь чув про те, щоб католицький або греко-католицький священик, мусульманин або буддист виступав за «рускій мір», який несе смерть в Україну? Хто може собі уявити, щоб представники якоїсь релігійної організації під час війни їздили на поклон у Москву (і не з порожніми руками!), а їх портрети «прикрашали» сайти РПЦ?
Олександр Бродецький також констатує багаторічну безпосередню залученість усіх ієрархів УПЦ в діяльність керівних структур Російської церкви, що дає підстави для серйозних підозр у їхній колаборації з державою-агресором (якою є Росія з 2014 року):
– Поки що мало задіяні реальні механізми позбавлення владного впливу в «У»ПЦ ієрархів, які були членами керівних структур Російської Церкви. Лише щодо окремих із них порушені справи за колаборацію. Масштаб колаборації з часу початку збройної агресії Росії проти України (з 2014 р.) був значно ширший, і чимало хто з таких ієрархів досі при церковній владі в Україні, включаючи й найвище керівництво «У»ПЦ. Адже Онуфрій Березовський був постійним членом Синоду Російської Церкви і вже в час агресії Росії проти України (від 2014 р.) тісно і суголосно співпрацював зі структурами, керованими соратником і співучасником злочинів Путіна – Кирилом Гундяєвим та демонстрував цілковиту лояльність самому Гундяєву. А всі єпископи «У»ПЦ були членами Архієрейського Собору РПЦ, який повністю в орбіті злочинної влади Росії.
Аби згладити підозри і зам’яти скандали, УПЦ МП йде на випередження — днями зняли настоятеля буковинського Банченського монастиря Лонгріна, який заплямував себе проповідями «руского міра». Незважаючи на такі напівметоди «очищення», Україна повинна бути сильною і карати колаборантів, не дозволяючи їм в умовах воєнного стану вести пропагандистську проросійську діяльність.
Quo vadis?
Що все ж таки ставало каталізатором переходів і як розвинеться ситуація далі? На Буковині переважно це були події, які викликали негативну реакцію вірян. Наприклад, проросійські висловлювання ієрархів УПЦ МП, обшуки у храмах московського патріархату та пред’явлені СБУ звинувачення священикам у проросійській діяльності, факти підтримки російської агресії представниками УПЦ МП, конфлікти під час поховань загиблих героїв (у згаданому селі це вже третій, після якого люди розірвали з московською церквою). Чим краще люди розуміють ситуацію, тим свідоміший їх вибір. Як вважає експертка Алла Бойко:
– Першочергове завдання – висвітлення злочинної сутності УПЦ як частини РПЦ; пояснення їх мети і завдань – панування ідеології «руского міра», яка суперечить християнству і взагалі релігії; гра на боці Кремля. Держава Україна і релігійні організації мусять захищати суспільство від впливу цих структур – УПЦ та РПЦ.
Попри складнощі процесу переходу з УПЦ МП до ПЦУ, його вже не зупинити. Для України це шлях в одному напрямку — звільнення від «руского міра». Нагадаємо, що за результатами дослідження “Динаміка релігійної самоідентифікації населення України”, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у липні 2022 року, з ПЦУ співвідносять себе 54% українців, натомість з УПЦ МП – 4% (до вторгнення вони мали 18% прихильників). І це обнадійливо. Зрозуміло, що очищення від московського впливу вже не стримати.
Заголовне зображення – 7 канал.
Читайте також: Агенти московського патріархату: як священики з Сумщини працювали на росію.