У перший день повномасштабного вторгнення чи не вся країна перетворилася у волонтерський хаб: збирали донати. Хтось збирав на їжу, хтось на автівки, а хтось приходив плести сітки. Через певний час кількість волонтерів значно зменшилась, адже потихеньку розпочалось відновлення економіки. Однак українці продовжували активно донатити, особливо після важких ракетних обстрілів. За дні чи навіть години закривали мільйонні збори.
Через більш як півтора роки війни картина вже трішки інша. Збори є, однак вони “закриваються” не так швидко, а тих, хто донатить, стає все менше і менше. Саме у такі періоди досить важливу роль починають відігравати сформовані ком’юніті. Це, до прикладу, спортивні об’єднання чи колективи на підприємствах. Про одну із таких спортивних «банд», яку об’єднали тренерки з Хмельницького, розповімо цього разу.
Оля та Іра – фітнес тренерки з вищою спортивною освітою, кожна з яких має понад 10-річний досвід роботи у цій сфері. Є засновницями проєкту про харчування, тренування та догляд за собою під назвою FIZRA.HUB.
Оля та Іра, розкажіть, як народилася ідея займатися волонтерством завдяки спорту? Чи важко було мотивувати людей?
«Спорт узагалі це така діяльність, яка об’єднує. Серед нас були люди, які потребували допомоги там, на передовій, і звернулися до нас із запитом. Звичайно, не роздумуючи ми почали допомагати. Це був наш такий перший збір фітнес-ком’юніті на Екофлоу. Ми швидко зібрали, а потім почали збирати на перший наш Мавік», – розпочала розповідати тренерка Ольга Баштанюк.
Це вже було важко? Саме тоді ви задумалися, як змінити формат, щоб не просто збирати кошти, а ще й проводити якісь спортивні ініціативи, цікаві заняття, щоб їх зібрати?
«Це була послуга від нас, а від людей ще за цю послугу донат – хто скільки міг. З приводу мотивації: і в Олі, і в мене є певний “кістяк” людей, які завжди з тобою на будь-які «афери» йдуть. І не важливо, чи це тренування на вулиці, чи просто зустріч кави попити. А тут ще й таке діло, що і тренування, і збір для хлопців. Люди не задумуючись йшли, і, скажімо так, це були відносно одні й ті самі люди», долучається до розмови тренерка Ірина Вишневська.
Який формат тренувань найбільше сподобався і став найпопулярнішим?
«Тренування на сапах. Тоді було літо. Це було щось таке незвичне. І походити на сапах, і охолодитися, і ще якісь тренування провести, і розважитися: попадати в річку, зробити перегони на цих сапчиках. Це якийсь такий емоційний заряд. І ще раз повторюю – зробити цю добру справу», – пригадує тренерка Ірина Вишневська.
Ми зараз з позитивної точки зору про це говорили, але з якими перепонами, можливо, стикалися? Люди втомилися і треба було мотивувати ще більше рухатися і не тільки приходити на тренування?
«Ми на сапи перейшли саме через це, бо коли ми проводили просто тренування на вулиці, приходило колись більше, колись менше людей і не всі донатили. Можливо не всі мали можливості донатити. А на сапи – це вже була менша кількість людей, але була фіксована сума донату. Люди вже конкретно несли цю суму і трішки збір зарухався. Плюс, звичайно, це сила соціальних мереж: Інстаграм, репости. Це все теж допомагало», – розповідає тренерка та чемпіонка з важкої атлетики Ольга Баштанюк.
Чи були люди, які не займалися, але все ж таки доєднувалися регулярно до ваших зборів і допомагали їх закрити?
Про дуже цікаві деталі розповідає Ірина:
Знаєте, коли ти підходиш до людини, береш її за руку і кажеш: ” – Пішли на сапчки. Ми збираємо на дрон. – Пішли.” І вона вже тобі не може відмовити. Це вже якийсь такий конект «очі-в-очі». Ми збираємо трохи примусово, але що робити? Треба було закривати цей збір і швидше.
А були такі учасники, які до того не ходили на сапи, а тут пішли з вами?
«Були, звичайно, так. Були, які не хотіли йти, але пішли. Були такі, що просто донатили і «Ні, ні, я не піду, бо я боюся води, боюся падати на сапах. Я за донат, але не піду», – пригадують обидві тренерки.
Що загалом вже вдалося придбати? Ви вже передавали допомогу декілька разів.
На 4 Мавіка ми зібрали. Середня ціна десь 100 тисяч гривень. Звичайно, це були спільні зусилля, нам допомагали інші люди, блогери. Це не тільки наша заслуга. Чотири мавіка, ремонт авто, Екофлоу. І зараз ми збираємо на три далекоміри.
Це питання якої суми збору? Яка сума потрібна на далекоміри?
«Один далекомір в районі 15 тисяч гривень. Тобто сума невелика, але збір йде теж зараз важко. Тому що люди вже або втомилися, або звикли – багато факторів. Або занадто багато зборів і люди вже розгубилися», – розповідає деталі Ольга.
Додає подробиць Ірина:
«Ще такий момент, що коли люди бачать, що на Мавік, вважають, що воно потрібно. Всі не задумуються і щось скидають. Але коли питання в цьому далекомірі, ми усвідомлюємо, що не всі розуміють, для чого. В основному збирають на автомобілі і Мавіки. Мені здається, що саме в цьому також причина».
Чи запит іде саме від військових? Ви беретеся тільки за ті збори, які рухаються від самих захисників?
Так, саме так. Ми беремось виключно за такі збори.
Один зі зборів був цікавого формату. Ви, здаєтеся, до нього фотографа залучали. Більш детальніше можете про нього розказати?
Знову ж таки, звернулися хлопці, що втратили Мавіки. Група стоїть: їм спочатку був дуже швидко потрібен один дрон. Тобто розумієш, що попередні ми збирали майже три місяці, а тут потрібно за тиждень чи два справитись. Це була критична ситуація. І ти думаєш: «О, Боже, що ж робити? Як зібрати на цей Мавік?». І я звернулася до дівчини. Вона фотограф. В неї багато підписників активних. До речі, попередні збори вона теж нам допомагала. Я їй запропонувала розіграти фотосесію між тими, хто донатить. Що ми в неї купимо, а вона просто розіграє. Вона сказала: «Ти що, ніяких там купити. Я в долі». Ще вона залучила когось через соцмережі. Підтягнула ще 7 людей. Було 100 тисяч гривень на 10 людей – це не дуже складно.
Тобто це цей збір був по 10 тисяч гривень? Формат цього збору легший?
Коли в соцмережах репостиш чийсь збір, то твої підписники просто лайкають і все. А коли це особистий, твоя фотографія, твоя карта чи твоя банка, то вони переходять за посиланням. Якщо особисто ти збираєш, то люди довіряють тобі швидше. І по 10 гривень, і по 9, якісь залишки. Люди скидають. Так вони активніші. 10 тисяч ми кожен зібрали дуже швидко», – пригадують із захопленням Ірина та Ольга.
За скільки днів?
«Менше ніж за два дні ми зібрали. Нам вийшло зібрати не на один Мавік, а на два. Тобто ціль була досягнута, але люди все одно кидали і кидали, поки сторіс там не закінчиться. Через 24 години ще летять ці донати», – додають майже в один голос тренерки.
Зараз зі збором на далекоміри гірша ситуація?
«Знаєте, коли один збір зробили, а потім проходить місяця, два, а далі ще один збір… То люди вже такі свіженькі: «О, новий збір!». А коли збір за збором, можливо втомлюються, можливо якісь інші потреби з’являються. І важче йде збір. Але нічого, назбираємо», – впевнено каже Ольга.
А як щодо вашого FIZRA.HUB? Розкажіть будь ласка про цей проєкт і як ви там благодійні ініціативи реалізовували?
Ми зазвичай або якийсь відсоток кидаємо від заробітку, або закриваємо ці хвостики від донатів, які необхідні. Таким чином ми завжди долучаємося з цього онлайн-проєкту до донатів.
І там, я так розумію, вже маєте створене вами комб’юніті?
«Так, уже всі знають про це і донатять. Або ми “змушуємо” донатити. Не їсти, а донатити», – з усмішками на вустах говорять тренерки.
Що можна ще очікувати від вас? Чи є якісь плани?
«Планів, мабуть, глобальних та грандіозних немає. Плани лише на перемогу. Тому будемо допомагати і робити все для того, аби наближати цей день. Будуть запити від хлопців – будемо допомагати. Спільними зусиллями довше, швидше, але зупинятися ми не будемо. Я в цьому впевнена. Поки не буде перемоги!», – резюмує Ольга Баштанюк.
Ірина Вишневська додає:
«Скажімо так, якщо такими темпами будуть продовжуватися збори, такими повзучими. Це не дуже добре, бо всі мають об’єднатися і зрозуміти для себе, що якщо це все буде так повільно, то до кожного в сім’ю прийде війна. Когось заберуть, хтось все одно буде мати відношення. І таким чином, якщо ми будемо об’єднуватися, не бути байдужими і робити навіть маленькі донати, там 10 гривень. Бо всі донати важливі. Немає маленьких, немає великих.
Якщо людина небайдужа і виховає в собі культуру донатити щодня, або задавати собі зранку питання: «А що я вчора зробив для перемоги?», якщо всі будуть такими свідомими, то я думаю, що перемога настане дуже швидко. Лише об’єднавшись. Треба трохи більше емпатії до людей, які знаходяться на “нулі”».
Підтримує Ірину знову Ольга:
«Хочеться сказати, що великі збори закриваються маленькими донатами. По 10, 20, 30 гривень. Людей багато скидає і утворюється така сума. Звичайно, що ці збори потрібні не військовим, як всі думають, а насамперед нам. Це наш захист. Вони нас захищають. Це потрібно тільки нам»
Замість висновків
Щоб продемонструвати важливість подібних зборів для наших захисників і захисниць, потрібно отримати фідбек від тих, кому вони насправді допомагають. Військовий Олександр (ім’я змінене з мотивів безпеки), за запитом якого тренерки розпочинали збори та організовували благодійні тренування, теж розповів подробиці цієї потужної благодійної взаємодії. Він ходив у зал і займався з однією із тренерок. Олександр поїхав одного разу у відрядження і саме тоді тренерка запитала, чи потрібна якась допомога. Військовий сказав, що зараз їм потрібно придбати Мавік.
«І все почалося: ці благодійні тренування, почався перший збір. Його успішно закрили і Мавік передали в підрозділ. Після цього збору все не закінчилось для цієї спортивної «банди», адже вона загорілася тим, що може допомагати. Спочатку допомогли одним колегам. Потім я знову звернувся. Необхідно зараз 3 далекоміри і один тепловізійний приціл для групи спеціального призначення», – пригадує військовий Олександр.
До збору на далекомір наразі все ще можна долучитись за цим посиланням. Ціль у зборі 14,5 тисяч гривень, з яких вже зібрано більше 12 тисяч гривень, тобто залишилось дозбирати ще зовсім невеличку суму.
«Загалом це дуже круто, що зараз є люди, яким небайдуже. І дуже важливий момент в тому, що люди переживають і стараються зробити якомога більший внесок навіть не маючи досвіду волонтерства. Вони просто беруть і роблять. Просто беруть і допомагають А це дійсно мотивує. Це дуже круто. Це допомагає і надає надію хлопцям і дівчатам там, що про них тут пам’ятають, переживають за них, хочуть, щоб вони повернулися додому живі і з ПЕРЕМОГОЮ!“, – додав військовий Олександр.
Заголовне фото – О. Баштанюк.
Читайте також: Шиють під обстрілами – як у Нікополі працює волонтерський цех із пошиття військової форми.