Від 12 липня 2022-го року 105 тисяч жителів міста Нікополь, що на Дніпропетровщині, втратили спокій. Pосійські окупанти торік 4 березня зайняли Енергодар у Запорізькій області та найбільшу атомну електростанцію в Європі – ЗАЕС, розмістили там військову техніку та боєприпаси. І одразу почали обстрілювати прилеглу територію. А пізніше – прибережну, і не тільки, територію Нікопольського району, що розташований навпроти – через Каховське водосховище. Відтоді окупанти стали тероризувати мирних жителів постійними обстрілами з реактивних систем залпового вогню «Град» та ствольної артилерії. А на початку 2023-го року додалися ще й нальоти з дронів. Більше половини мешканців прибережжя району і Нікополя, зокрема, покинули свої домівки.
Є загиблі та масштабні руйнування у Нікополі
За даними відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Нікопольської міської ради, протягом 11-ти місяців під обстрілами у Нікополі зруйновані або ж пошкоджені 4 тисячі об’єктів. Серед них найбільше приватної забудови – 2918. А ще 502 багатоквартирних будинки, 177 закладів торгівлі, 53 заклади освіти та стільки ж промислових об’єктів, 22 заклади культури та 21 заклад охорони здоров’я. Також за цей час 245 транспортних засобів нікопольчан були пошкоджені, 8 – знищені повністю. Від російських прильотів загинули 16-ро цивільних та 134-ри людини було поранено.
Немає району, куди б не прилетів російський снаряд. Найчастіше прилітає у приватний сектор.
Під час одного з нещодавніх обстрілів Нікополя зранку 5 червня російські окупанти понівечили 9 приватних будинків, а один зруйнували повністю. Тоді ж пошкодили гімназію та спортивну школу, побили кілька господарчих споруд, авто та лінії електропередач. Кілька снарядів прилетіли прямісінько у дахи.
76-річну Ларису Білоус ми побачили біля потрощеного будинку за кілька годин після прильоту. Біля нього вже працювала команда комунальників – із проїжджої частини та тротуару люди прибирали побиті шифер та цеглу. Пані Лариса стояла біля входу у помешкання і затуляла рукою обличчя. Жінка плакала.
– Десь о 9, на початку 10-ї вже сьогодні бахнуло перший раз. Я в укриття ходжу. А це я просто замкнула двері і в магазин побігла, бо укриття далеко – я не встигла, не могла туди добігти.
Поки жінка перебувала у магазині – в її шестиквартирний будинок поцілили окупанти. Вона згадує, чула другий приліт, але і подумати не могла, що то до неї.
– А потім сусідка подзвонила. Каже: Лариса, в тебе вже немає даху. І ми прийшли з сином і побачили оце, оцю картину всю.
Пані Лариса живе у двокімнатному помешканні з сином. Нікополь не покидали – син працює на місцевому металургійному заводі. Коли жінка зайшла з ним додому – жахнулася. Все довкола було всипане пилюкою та будівельним сміттям. А шматки стелі впали прямісінько на ліжко жінки. Пенсіонерка із сином – єдині мешканці цього будинку. Решта жителів або ж померли, або ж виїхали з Нікополя. У невеликому дворі пані Лариса встигла посадити городину – обсадила навіть яму від попереднього прильоту. А їх загалом було вже три.
– Перший раз там на розі знесло. Другий ось упало – оця яма. Порозбивало. А це ось у дах третій раз – уже нічого немає!
Родині наразі мешкати ніде – від міськради обіцяли надати місце у гуртожитку.
Окупанти обстріляли найстарішу школу Нікополя
У Нікополі – дистанційна шкільна освіта. Та педагоги все одно у будні на роботі. Того дня до гімназії прийшли 5-ро вчителів. Був ще технічний персонал. Ранковий обстріл застав людей зненацька, каже директорка закладу Наталія Шахова.
– Перший був подалі приліт. Ми перейшли між двох стін в оту частину школи. Ну і вже тоді почули, що сиплеться скло. Як все затихло – ми пішли дивитися.
Дах з однієї частини школи впав донизу разом із шибками. А відремонтовані класи на другому поверсі тепер непридатні для навчання. Там потрощені кілька класних кімнат, майстерня та коридор. Незадовго до прильоту в одному з класів сиділа вчителька та виставляла підсумкові оцінки. Встигла перейти у безпечне місце. Тепер педагогам приводити школу до ладу допомагають комунальники та батьки учнів. У цій школі дистанційно вчиться син Артема. Батько одразу прийшов на допомогу.
– На матеріал, на все – виділяється з бюджету. Але руки батьківські. Хоча тут навряд ми чимось уже допоможемо – тут буде робота для будівельників. Дітей я змушений був вивезти у Німеччину, бо ми живемо якраз біля берега і у нас дуже часто прилітає. Тому вони вирішили поїхати звідси, а я, як можу, працюю, допомагаю.
Ця гімназія – найстаріша у місті. Їй уже 152 роки. Артем каже – на допомогу батьки приходять уже не вперше. Бо ж цю гімназію російські окупанти обстріляли вже кілька разів.
– Перший раз було у дитячу вбиральню, другий раз у наші класи, які батьки своїм коштом робили, допомагали вчителі. Все це ремонтувалося, все це робилося власними руками. На жаль, ці негідники отаке роблять.
І біля школи було ще два прильоти, розповідає директорка пані Наталія. На щастя, усі рази обходилося без постраждалих. Хоча якраз напередодні останнього прильоту до школи прийшло багато учнів – здавати книжки до бібліотеки.
– Воюють з учнями, з дітьми. Ось тільки в п’ятницю приходили підручники здавати. Цілий день були. Це сьогодні щось нікого нема, – з полегшенням каже директорка.
Прибережна зона Каховського водосховища – під особливим прицілом окупантів
Прибережну зону у Нікополі російські терористи обстрілювали з «Градів». Тепер же, найчастіше, гатять зі ствольної артилерії та залітають сюди навіть дронами. Один із готелів у рекреаційній зоні обстріляли вже вшосте. Місцевий охоронець пан Владислав цього не розуміє. Каже, тут немає жодної військової цілі. Втім, чоловік мусить бути на охороні – показує наслідки останнього обстрілу.
– Отут, де зараз дірка – там кухня-кафе була. Ото ОСБ забивали вікна, потім знову був приліт – повилітали всі ці ОСБ і ті вікна, котрі ще цілі були. Ще от нова з’явилася дірка і туди вхід у двір. Ховаємося, як можемо.
Звідки б’ють окупанти – чоловік уже вивчив. Каже, смертоносні снаряди долітають за секунди.
– Ось Кам’янка, он Водяне, туди Енергодар. Все поруч. 4, 5, 6 кілометрів відстань.
Місто, де щогодини працюють комунальники і прибирають наслідки обстрілів
Саме з цих населених пунктів найчастіше гатять окупанти. Рятуючись, Нікополь покинула понад половина жителів. У місті, за словами міського голови Олександра Саюка, лишається до 45-ти тисяч мешканців. А ще у місті не буває і дня, щоб не працювали комунальні служби. Їх у Нікополі позмінно на праці зо дві сотні. Люди прибирають наслідки обстрілів. Після цього постраждалим безкоштовно видають будівельні матеріали, аби якнайшвидше закрити пробиті снарядами дахи та вікна. Матеріали надають благодійні фонди. Частину купляють коштом міста.
– Ми продовжуємо усувати наслідки і робити максимально все для того, щоб швидко відновити спроможність проживання у пошкоджених будівлях. Повернення людей буде, коли закінчаться обстріли, саме артобстріли. Наразі є таке, що люди деякі приїздять, а деякі, навпаки, виїздять з міста.
Гуманітарної допомоги у Нікополі не вистачає
У Нікопольському районі 5 громад визнані територіями активних бойових дій. Це – Нікополь, Марганецька міська територіальна громада, Мирівська сільська територіальна громада, Червоногригорівська селищна територіальна громада і три села Покровської сільської територіальної громади – Покровське, Капулівка та Олексіївка. Цим переліком від Мінреінтеграції визначено право на виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, призначення компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб. Утім, якщо жителі не бажають покидати свої домівки, вони мають право на одержання гуманітарної допомоги від різноманітних фондів, зокрема, і міжнародних. Це продуктові набори з м’ясними консервами, макаронами, борошном, олією, сіллю та цукром. Але обсяг такої допомоги останнім часом зменшився. Якщо один із гуманітарних фондів щомісяця доправляв на район 70 тисяч пакунків з продовольством, то останнім часом це не більше 40-ка – 50-ти тисяч.
У травні гуманітарну допомогу почали видавати нікопольчанам трохи з запізненням – наприкінці місяця. Пенсіонерка Людмила з чоловіком прийшла на точку видачі з кравчучкою. Розповідає, якраз завершився черговий обстріл і з’явилася можливість вийти. Подружжя мешкає на 4-му поверсі і постійно чує вибухи.
– Були прильоти – у нас балкон розбитий, скло вилетіло у під’їзді. Бахкають постійно, особливо вдень. Раніше вночі бахкали, а зараз тільки вдень. Тривожно і неспокійно. Переживаємо, боїмося і чекаємо, коли перемога наша настане.
Пенсіонери узяли два пакунки з продовольством. Пані Люда каже – це хороша допомога до пенсії.
– Нам це дуже потрібно. І олію, і цукор дають. Борошна вже багато трохи назбиралося – млинці печемо. Добре!
Такими пакунками забезпечують нужденних волонтери організації «СпівДія». У пачках – харчовий раціон від Всесвітньої продовольчої програми ООН. У пакунку – м’ясні консерви, макаронні вироби, борошно, розповідає завідувачка одного з пунктів видачі гуманітарної допомоги пані Наталія.
– Воно повторюється. Тільки було одного разу квасолю поклали не в томатній пасті, а у власному соку. Дуже гарні салати готують, для борщу, для пиріжків. Зрозуміло, якщо б була риба або щось змінилося – то було б краще. Але якщо немає такої можливості – то і це добре.
Аби отримати свій пакунок – треба записатися в живу чергу. Далі під час реєстрації жителів перевіряють, чи не отримували вони вже допомогу в іншому місці. На цьому пункті щодня можуть видати кілька сотень ящиків гуманітарки. А для дітей є спеціальне харчування.
– На сім’ю ми видаємо стільки коробок, скільки є членів сім’ї без дітей до 18 років. Якщо людина, наприклад, отримала вже в іншому місці, тому що багато є і отримання грошової допомоги, то не підходить таке. Тільки ми вбиваємо код – одразу ж висвітлюється і ми відмовляємо людині.
Начальник районної військової адміністрації Євген Євтушенко каже, аби заповнити цю прогалину, уже домовляється про співпрацю з іншими гуманітарними організаціями. Бо, каже, підтримувати треба і жителів району, які знаходяться не у прибережжі Каховського водосховища, а і з інших частин громади.
– В зв’язку з тим, що є напруга соціальна та гуманітарна в Донецькій області частину наборів, яка була передбачена для нашої території, передали на іншу територію, де більш скрутно на сьогоднішній день. Тому так – ми маємо певне просідання в кількості наборів.
Обміління Каховки – міста та села у Нікопольському районі уже без води
Втім, від 6 червня до постійних обстрілів росіянами Нікопольського району додалася ще одна біда. Внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС, рівень води у водосховищі продовжує падати. За повідомленням начальника районної військової адміністрації Євгена Євтушенка, він уже на відмітці трохи більше 10 метрів. А кілька днів тому було 17-ть.
Наразі практично весь район, окрім Нікополя та Першотравненської сільської громади, лишився без водопостачання. До постраждалих територій прибувають цистерни з водою – питною та технічною. Визначені точки, де люди її набирають. Наприклад, у Марганецькій громаді таких – 10, а в Покрові – 7. Їх ставатиме більше. Міжнародні партнери передають пляшки з водою та ємності під неї, засоби для знезараження, гігієнічні набори. У планах – закупити насоси, каже очільник району.
– Ситуація залишається критичною на сьогоднішній день. З великих трьох інфраструктурних об’єктів, як забезпечують водою населення, два не працюють через низький рівень води у Каховському водосховищі. На третьому об’єкті проводиться модернізація і вода подається з низьким тиском. Зараз на території намагаються ефективно використовувати ресурси – водовози, місця забору води, маршрути розвезення. Місто Покров і Марганець уже отримали великий запас бутильованої питної води. До нас їде запас води, який буде розподілено на Томаківську, Мирівську та Червоногригорівську громади. Передано від ДСНС техніку, яка працює на підвезення води населенню.
Цьогоріч 12 липня вже буде рік, як Нікопольщина живе та працює під постійними російськими обстрілами.
Заголовне фото – Софія Богуцька.